Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Аналіз висновків судів щодо визначення підстав для проведення фактичних перевірок, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

На сайті ID Legal Group ми постійно висвітлюємо проблемні питання щодо оскарження рішень податкових органів про проведення перевірок.

Цього разу пропонуємо ознайомитися із висновками судів щодо оскарження платниками рішень про проведення податковими органами фактичних перевірок.

Так, предметом для оскарження у справі № 820/4893/18 стало рішення (наказ) податкового органу щодо проведення фактичної перевірки платника.

Формулювання позовних вимог платника ґрунтувалося на відсутності підстав у податкового органу для проведення фактичної перевірки, оскільки у вказаному наказі містилися лише посилання податкового органу на норми Податкового кодексу України (далі – ПК України) без конкретизації дійсної підстави для проведення такої перевірки у зв’язку з цим посадовими особами підприємства не було допущено податковий орган для проведення перевірки.

Нормами ПК України надано право податковим органам, у тому числі, проводити фактичні перевірки платника за місцем фактичного здійснення ним господарської діяльності, місцем знаходження об'єктів здійснення господарської діяльності або об’єктів права власності платника з чітко окреслених питань для такого виду перевірок.

Особливість проведення фактичної перевірки полягає у тому, що вона проводиться без попереднього попередження платника про її проведення, а рішення про проведення перевірки оформлюється наказом, копія якого вручається платнику чи уповноваженій ним особі під розписку перед початком проведення самої перевірки та при наявності однієї з підстав, визначених ПК України (чіткий перелік підстав визначено у п. 80.2 ст. 80 ПКУкраїни).

Суди 1-ої та апеляційної інстанцій керувалися єдиним висновком щодо наявності підстав для задоволення позову платника та визнання протиправним і скасування наказу податкового органу про проведення фактичної перевірки, оскільки в ньому не міститься посилань на певні підстави, які слугували для прийняття рішення про проведення перевірки.

В касаційній скарзі податковий орган обґрунтовував свої вимоги тим, що в прийнятому наказі достатнім є зазначення у якості підстави норм ПК України, а також те, що суд не повинен втручатися у повноваження податкового органу щодо вибору виду перевірки, яка надає можливість податковому органу якомога ефективніше реалізовувати функцію податкового контролю.

Суд касаційної інстанції розглядаючи вказану справу погодився із висновками судів попередніх інстанцій та за результатами розгляду цієї справи залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін вказавши, що посилання податкового органу в наказі на доповідну записку як на підставу для проведення перевірки не являється достатнім обґрунтуванням правомірності прийняття наказу та визначення підстави проведення перевірки, оскільки в такій доповідній записці також має бути вказано конкретно визначену підставу з перелічених в ПК України.

З огляду на викладене вище, рекомендуємо платникам при отриманні наказу про перевірку звертати увагу на формулювання підстав для проведення певного виду перевірки та їх відповідність нормам ПК України, оскільки неточність цих підстав або їх невідповідність можуть слугувати підставою для звернення до суду з позовом про оскарження такого рішення податкового органу.