У наших публікаціях вже висвітлювалися висновки судів щодо змісту розписки (її так би мовити «обов’язкових реквізитів») та стосовно документів, якими може бути підтверджено виконання зобов’язань за розпискою.
На перший погляд це простий, зручний та швидкий спосіб для сторін укласти договір позики, який дозволяє уникнути необхідності складання громіздкого договору із визначенням у ньому усіх обов’язкових реквізитів та детальним описом особливостей умов виконання зобов’язань сторонами.
Однак, постійне зростання кількості судових справ цієї категорії, незважаючи на існуючу та усталену судову практику, зумовлено нехтуванням сторонами основними вимогами, які визначені нормами ЦК України стосовно укладання договору позики, оскільки складена розписка є підтвердженням фактом укладення такого договору.
Дехто помилково вважає, що розписка є одностороннім зобов’язанням позичальника повернути позику позикодавцю, однак це хибний висновок, тому що у ній відображаються досягнуті домовленості обох сторін (позикодавця та позичальника).
Нагадаємо перелік таких обов’язкових реквізитів розписки, що відображають умови укладення договору позики:
- дата складання розписки, яка є датою досягнутих домовленостей сторін;
- зазначення прізвищ, імен та по батькові обох сторін (позикодавця та позичальника), при цьому недоцільним є використання лише прізвищ та ініціалів сторін, оскільки це в подальшому ускладнить ідентифікацію осіб, між якими було укладено договір позики;
- фіксація фактів позики та передання грошових коштів позикодавцем позичальнику у чітко визначеній грошовій сумі;
- фіксація обов’язку позичальника повернути відповідну позичену суму грошових коштів;
- порядок та умови повернення позикодавцеві суми позики (визначення форми повернення, розміру). Якщо розписка передбачає повернення грошових коштів на розрахунковий рахунок доцільно вказати номер такого рахунку.
- визначення конкретної дати повного або періодичного повернення позичальником позики (конкретне зазначення дат повного виконання або за необхідності виконання зобов’язання частинами);
- підпис і зазначення прізвища та ініціалів позичальника.
Судами під час встановлення фактичних обставин перед усім вивчається сутність досягнутих домовленостей сторін у розписці та відображення у ній вказаних вище умов (реквізитів розписки).
При відсутності зазначення будь-якої із зазначених умов у розписці під час судового розгляду неможливо довести наявність досягнутої домовленості сторін щодо такої умови.
В постанові КЦС ВС від 04.03.2020 р. в справі за № 632/2209/16, зокрема, міститься посилання на правову позицію, наведену у постанові ВСУ від 11.11.2015 (в справі за № 6-1967цс15) згідно якої розписка являється документом, виданим боржником (позичальником) кредитору (позикодавцю) за договором позики, що підтверджує і його укладання, й умови такого договору та факт отримання певної суми грошових коштів у борг.
Така позиція міститься в інших постановах ВС від 10.12.2018 р. (справа № 319/1669/16); від 08.07.2019 р. (справа № 524/4946/16), від 12.09.2019 р. (справа № 604/1038/16).
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що зміст наявної в матеріалах справи розписки не підтверджує укладення договору позики, оскільки у ній відсутнє відображення факту позики грошових коштів у борг, а отже відсутні підстави для стягнення цієї суми як боргу за договором позики.
Водночас, в постанові КЦС ВС від 08.10.2020 р. (справа № 194/1126/18) міститься посилання на правову позицію ВП ВС від 16.01.2019 р. в справі за № 464/3790/16-ц, в якій зазначено, що договір позики за своїм змістом (правовими ознаками) являється реальним та одностороннім правочином (оскільки при укладення такого договору лише в позичальника виникає обов’язок здійснити дію – повернути позичені кошти, а позикодавець автоматично стає кредитором, оскільки набуває тільки право вимоги на повернення цих коштів після настання погодженого строку, при цьому може бути безоплатним або оплатним, оскільки на підтвердження його укладання позичальником може бути надана розписка, яка є не лише доказом укладення самого договору, а також і підтверджує факт передання позикодавцем грошової суми та отримання її позичальником. При дослідженні суди повинні вивчати зміст боргових розписок та/або договорів позики, та встановлювати сутність такого договору, і надавати оцінку усім наявним в справах доказам. Суди попередніх інстанцій встановили, що позичальник не виконав умов укладеного із позикодавцем умов договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів позикодавець підтвердив у позовній заяві та наданими до неї доказами.
В справі за № 194/1126/18 судами попередніх інстанцій було встановлено, що в розписці, яка наявна в матеріалах справи не міститься відомостей про передачу коштів позикодавцем та отримання їх позичальником у зв’язку із цим було відмовлено в задоволенні позову.
В постанові КЦС ВС від 30.01.2019 р. (у справі за № 751/1000/16-ц) суд звернув увагу, на той факт у позикодавця залишився оригінал розписки позичальника, що згідно норм ЦК України свідчить, що зобов’язання є невиконаним.
Оскільки при прийнятті кредитором виконаного зобов’язання він повинен видати боржнику відповідну розписку про прийняття виконання цього зобов’язання, і повернути боржнику його розписку, а наявність у боржника повернутої йому розписки (боргового документа) є підтвердженням виконаного ним грошового зобов’язання. А у разі неможливості повернути таку розписку боржника він повинен це вказати у своїй розписці про прийняття виконання зобов’язання.
Тобто, факт наявності в позикодавця (кредитора) оригіналу розписки боржника (боргового документу) є свідченням того, що грошове (боргове) зобов’язання є не виконаним.
Така правова позиція була сформована у постанові ВСУ від 18.09.2013 р. (справа за № 6-63цс13).
Щодо здійснення позики грошових коштів в іноземній валюті пропонуємо розглянути постанову КЦС ВС від 15.07.2020 р. (справа за № 569/15071/15-ц).
У вказаній справі була складена розписка про позику коштів в іноземній валюті.
Зокрема, КЦС ВС звернув увагу, що облікова ставка встановлюється НБУ виключно для національної валюти (гривні). І НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в рамках договору позики, укладеного згідно норм ЦК України може бути реалізовано, якщо позика надана тільки у гривні.
У разі, коли під час отримання позики в іноземній валюті без обумовлення сторонами в договорі (розписці) розміру та порядку сплати процентів від суми позики з використанням облікової ставки НБУ (складові елементи грошового зобов`язання), проценти не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність у чинному законодавстві або самому договорі механізму та формули їх застосування та здійснення нарахувань на зобов’язання в іноземній валюті.
До того ж, наявність в договорі (розписці) можливості конвертації суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в гривню (національну валюту) не відповідає нормам ЦК України.
Тому вкотре рекомендуємо при застосуванні спрощеного механізму укладення договору позики шляхом складання розписки забезпечити відображення у ній усіх вищевказаних умов (обов’язкових реквізитів), що в подальшому сприятиме реалізації її практичного виконання.
