Із самого початку дії нинішнього КПК України зміст його ст.2 та ч.2 ст.9, які зобов’язують слідчого вживати заходів на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного досудового розслідування у кримінальному провадженні в тому числі і шляхом самостійного виявлення та дослідження навіть тих обставин, які явно суперечать раніше обраному обвинувальному ухилу слідства, залишається незмінним.
Незважаючи на це, навряд чи можна пригадати часи, коли сторона захисту могла б обмежитись інформуванням слідчого про те, що з того чи іншого джерела він може отримати інформацію, яка частково або повністю змінить його погляд на обставини кримінального провадження. Таку інформацію захист змушений майже «насильно» долучати до матеріалів провадження.
Левова частка таких випадків пов’язана із проведенням дій, проводити які сторона захисту позбавлена не лише можливості, але і повноважень. Такими є слідчі дії, проводити які має право лише слідчий (і «в необхідних випадках» – прокурор). Однак, чинний КПК України все ж таки не залишає захист в цьому питанні сам-на-сам зі слідчим, та встановлює як право захисту звернутись із цього питання до слідчого, так і порядок його реалізації, а також відстоювання – в разі необхідності.
Як вбачається зі змісту ч.1 ст.220 КПК України, формою звернення до слідчого із проханням (вимогою) про проведення слідчих дій є клопотання, яке слідчий повинен розглянути протягом трьох днів та задовольнити в разі наявності для цього достатніх підстав.
Звісно, що представники сторони обвинувачення та захисту найчастіше мають діаметрально різні погляди на достатність підстав для задоволення таких клопотань, а тому, здебільшого, перші відмовляють у їх задоволенні, а другі – оскаржують такі відмови (добре, що така можливість прямо передбачена п.7 ч.1 ст.303 КПК України).
Втім, процесуальна діяльність кожної зі сторін кримінального провадження націлена на досягнення певної найближчої або кінцевої мети, а не на отримання задоволення від самого процесу, тому при підготовці клопотань про проведення слідчих дій потрібно уникати надто спрощеного підходу.
КПК України не встановлює чітких вимог щодо форми, змісту або реквізитів клопотань про проведення слідчих дій, однак, цю обставину слід сприймати не як можливість відпочити під час його складання, а як шанс відстояти свою позицію, не будучи поставленим у рамки. Втім, певних орієнтирів триматись все ж таки варто.
Так, насамперед слід визначитись з тим, про проведення яких саме дій є бажання просити слідчого. Іноді буває так, що спосіб отримання інформації, який здається найбільш підходящим та раціональним, не передбачено КПК України в статусі слідчої дії. Просити про такий не забороняється, але завжди слід виходити з того, що задовольнити клопотання захисту – не блакитна мрія слідчого, а тому найбільш вірогідною наступною потребою стане оскарження відмови слідчого задовольнити подане клопотання.
Чинний КПК України, хоча і постає більш збалансованим в розрізі врахування інтересів обох сторін кримінального провадження, але, як і його «попередник», виходить з принципу: «заборонено все, що не дозволено». Отже, передбачаючи необхідність подальшого оскарження відмови слідчого, слід заявляти такі вимоги, відмови у задоволенні яких можуть бути оскаржені слідчому судді.
Орієнтиром для цього є приписи Глави 20 та ч.1 ст.303 КПК України.
Крім того, для того, щоб мати шанс бути задоволеним слідчим (або в подальшому – «захищеним» слідчим суддею) клопотання обов’язково повинно містити обґрунтовану вказівку на те, які саме фактичні дані можуть бути здобутими в ході проведення слідчої дії, про яку просить захист, та яке значення ці дані мають для кримінального провадження: встановлення нових обставин (а також значення встановлення цієї обставини), перевірка раніше отриманих доказів або інше.
В цьому моменті не зайвим буде послатись на конкретні наявні матеріали кримінального провадження, проаналізувавши їх зміст та вказавши на недостатність або дефектність відомостей, що в них містяться.
Необхідно також зазначати і обґрунтовувати, чому саме захист вважає, що необхідні фактичні дані можуть бути отримані лише в ході проведення тієї дії, про яку він просить, і не можуть бути отримані іншим шляхом. Слідчий – особа процесуально самостійна і має повноваження діяти на власний розсуд, а тому процесуальні заходи щодо спонукання чи примушення його діяти у певний спосіб повинні мати під собою належне підґрунтя.
Додержання цих рекомендацій, хоча і не є гарантією процесуального успіху, але значно підвищує шанс досягнення поставленої мети навіть на стадії звернення із відповідним клопотанням до слідчого, що дозволить не тільки отримати бажаний результат, але і скоротити при цьому витрати часу.
З повагою,
Микита Задорожний
адвокат IDLegalGroup
