Ще у 2011 році, з прийняттям Податкового кодексу України, адвокатів та інших осіб, які планують здійснювати незалежну професійну діяльність зобов’язали ставати на облік у податковій за місцем реєстрації (п.178.1 ст. 178 ПКУ). Разом с цим у самозайнятих осіб з’явився обов’язок сплачувати податок на доходи фізичних осіб(ПДФО) і єдиний соціальний внесок(ЄСВ) із отриманого місячного доходу. І якщо до 2017 року точилися запеклі дискусії з приводу сплати ЄСВ за період, коли доход не отримувався (навіть порядок заповнення річної звітності з ЄСВ коментувався податківцями неоднозначно: хтось рекомендував заповнювати як річна сума доходу, ділена на 12 місяців, і ЄСВ помісячно, але не менше мінімального внеску; хтось рекомендував відображати доходи лише у періодах їх отримання і ЄСВ у цих звітних періодах не менше мінімального внеску). Проте, усі спори припинились після внесення змін з 1 січня 2017 року до Закону про ЄСВ, за яким усім самозайнятим особам/ФОПам необхідно було сплачувати ЄСВ за кожен звітний місяць незалежно від того, чи був отриманий у ньому дохід, чи ні, але не менше встановленого мінімального внеску.
Для тих осіб, які вели тільки підприємницьку діяльність, вихід був очевидним – вони припиняли свою підприємницьку діяльність, аби не обтяжувати себе щомісячними внесками з ЄСВ. Проте, для фізичних осіб, які одночасно мали статус і самозайнятих осіб (адвокати, нотаріуси, аудитори, оцінщики тощо) і фізичних осіб-підприємців, подвійне навантаження з ЄСВ стало занадто обтяжливою нормою, особливо, якщо враховувати, що на розмірі майбутніх пенсійних виплат така подвійна сплата ніяк не позначиться (пенсія більшою не буде). Нагадаємо, що стосовно сплати подвійного ЄСВ думка податківців завжди була однаковою – за самозайняту особу та за ФОПа потрібно ЄСВ сплачувати окремо, оскільки згідно Закону про ЄСВ особи, які проводять незалежну професійну діяльність, і фізичні особи-підприємці є окремими категоріями платників ЄСВ. І навіть якщо самозайнята особа за якийсь місяць не отримувала доходу, то потрібно було все одно сплачувати мінімальний ЄСВ.
Питання можливості перебувати у двох статусах – самозайнятої особи та ФОПа – випливало виходячи із норм Конституції України, за якими кожен має право вести підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. А виходячи із норм діючого податкового законодавства (для цілей оптимізації податкового навантаження) особи, що здійснювати незалежну професійну діяльність, також реєструвалися як фізичні особи-підприємці (ФОП) на спрощеній системі оподаткування, адже єдиний податок для ФОПів є значно меншим за ПДФО.
Натомість у відношенні до адвокатів (найбільш поширеної групи «постраждалих» самозайнятих осіб) податківці неодноразово надавали роз’яснення, що ПКУ не передбачає перебування на спрощеній системі оподаткування осіб, які вже здійснюють незалежну професійну діяльність, посилаючись на положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». А в деяких індивідуальних податкових консультаціях писали, що адвокатська діяльність взагалі не може бути підприємницькою і КВЕД для такої діяльності не передбачений. У зв’язку з цим адвокатам доводилося не один рік сплачувати ЄСВ у подвійному розмірі або доводити вже у суді безпідставність такого подвійного оподаткування єдиним соціальним внеском та взагалі законність перебування на спрощеній системі оподаткування.
На відміну від податкової, судові органи були частіше на стороні адвокатів і вважали, що одна й та сама фізична особа, яка проводить підприємницьку діяльність та є одночасно самозайнятою особою за одним і тим самим видом діяльності, не має обов’язку оплачувати ЄСВ двічі, так як це не відповідає принципу ПКУ щодо уникнення подвійного оподаткування.
Так, 02 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, в якому було задоволено позовні вимоги, а також визнано неправомірною вимогу Головного управління ДФС про сплату боргу (недоїмки)по єдиному внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичною особою – підприємцем, яка є одночасно самозайнятою особою, через що цю вимогу було скасовано. А 04 грудня 2019р. Велика Палата Верховного Суду видала постанову, якою вищевказане рішення залишили незмінним.
Ключовим висновком вказаного рішення є визначення того, що перебування на обліку в ДФС фізичної особи-підприємця як платника єдиного внеску та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб робить неможливим нарахування єдиного внеску за іншим типом платника, якщо для цього не прийнятті відповідні рішення і не внесені зміни щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Саме таким підзаконним нормативно-правовим актом і є Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, який своїм визначенням такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа – підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності, не відповідає статті 4 Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який не має в переліку платників єдиного внеску такої категорії, як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Тобто, якщо сама фізична особа не визначить свого подвійного статусу, контролюючий орган не має правових підстав змінювати статус платника збору ЄСВ.
Нарешті, крапку у всіх спірних питаннях поставив Закон №592–ІХ від 13.05.2020 р. «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», який набрав чинності з 01 січня 2021 року.
Цим законом внесли зміни до Закону №2464-VI, відповідно до яких самозайнята особа, яка перебуває на обліку в податковій і одночасно є фізичною особою-підприємцем за тим самим видом діяльності, звільняється від сплати ЄСВ за себе.
Також згідно цього закону звільняють від сплати ЄСВ осіб, які проводять незалежну професійну діяльність та фізичних осіб-підприємців, які є працевлаштовані і за яких роботодавець вже сплачує ЄСВ (не менше мінімального внеску), які отримують вже пенсію за віком або за вислугу років, а також ті, які отримують допомогу у зв’язку з інвалідністю.
Тож, можна зробити висновок, що прийняті зміни зі сплати ЄСВ – це один із позитивних прикладів, коли держава виступила по відношенню до платника податків як партнер, а не як безумовний збирач коштів добюджету за будь-яку ціну та з усіх можливих джерел. Сподіваємось, що здоровий глузд, проявлений у цьому питанні, і надалі супроводжуватиме наших законотворців та податківців.
