Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Момент початку перебігу строку досудового розслідування і значення його правильного визначення у податкових кримінальних провадженнях, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Статтею 219 КПК України передбачено два види строків досудового розслідування (стосовно злочинів):

– з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру та

– з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Якщо щодо першого виду строків навряд чи виникнуть різні погляди стосовно того, який саме момент вважати початком їх перебігу, то погляди різних сторін кримінального провадження на те, де знаходиться відправна точка для перебігу строку після повідомлення про підозру, в деяких випадках можуть суттєво відрізнятися.

Здавалося б – звідки може взятись різне тлумачення вказаної норми, якщо ст.219 КПК України чітко зазначає: «з дня повідомлення», а ч.1 ст.278 КПК України встановлено (і зазвичай саме так і відбувається), що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором.

Таким чином, днем повідомлення про підозру найчастіше стає день складення і вручення відповідного письмового повідомлення. Нібито все просто…

Однак, і науковці, і практики сходяться на думці про те, що поняття «повідомлення про підозру», що міститься в чинному на теперішній час КПК України, має два аспекти розуміння: процесуальне рішення та процесуальна дія.

Тому погляньмо знову на його ст.219 – в ній ані слова про письмове повідомлення. Отже, цілком логічним постає висновок про те, що моментом початку строку досудового розслідування можна вважати момент повідомлення особі про підозру шляхом здійснення цього будь-яким способом, а не конкретно шляхом вручення відповідного письмового повідомлення.

Яке це має практичне значення при розслідуванні податкових кримінальних проваджень?

За практикою нашого об’єднання, витяги з ЄРДР щодо більшості (навіть так званих «фактових») кримінальних  проваджень містять формулювання на кшталт «невстановлені посадові особи підприємства «…» ухилились від сплати податків». При цьому, нерідко трапляється так, що на такому підприємстві є єдина посадова особа, яка має обов’язок нараховувати і сплачувати податки і, як наслідок, може вчинити діяння щодо ухилення від виконання такого обов’язку – це директор такого підприємства.

Отже, «коло» потенційних підозрюваних настільки вузьке, що фактично представлено однією особою, але при цьому вручати письмове повідомлення сторона обвинувачення не поспішає…

В той же час, статтею 8 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що обвинуваченим (підозрюваним) у вчиненні кримінального правопорушення є особа, відносно якої фактично розпочато досудове слідство, з моменту офіційного доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, що на думку Суду є кримінальним обвинуваченням.

При цьому, «офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння», в деяких випадках може робитися у формі різноманітних заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного» (наприклад, рішення у справі «Екле проти Німеччини»).

В ході здійснення досудового розслідування сторона обвинувачення вчиняє надто багато дій, факти вчинення яких не тільки важко, але і заборонено тримати в цілковитій таємниці. Однією з таких дій є отримання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів та його здійснення відповідно до ухвали слідчого судді.

Навіть подача клопотання про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів саме з вищенаведеною фабулою при врахуванні того, що рішення слідчого судді за результатами його розгляду підлягає офіційному оприлюдненню в загальнодоступному ресурсі – ЄДРСР, є нічим іншим, ніж «доведенням до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння». Що вже казати про момент, коли слідчий вручає копію такої ухвали «невстановленій посадовій особі підприємства»…

За таких обставин важко сперечатись з тим, що:

– досудове розслідування фактично здійснюється безпосередньо щодо зазначеного в ухвалі директора, що, наприклад, відповідно до рішення ЄСПЛ «Рінгайзен проти Австрії» від 16.07.1971 року, вважається висуненням йому обвинувачення (повідомленням їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.212 КК України)

– вручення ухвали з вищенаведеним формулюванням є нічим іншим, ніж повідомленням особі про вчинення нею кримінального правопорушення.

Відтак, в разі отримання з, наприклад,  ухвали слідчого судді або іншого офіційного документального джерела інформації, наданого стороною обвинувачення, відомостей (які для об’єктивного стороннього спостерігача не залишають місця для неоднозначного тлумачення) про вчинення «невстановленою», але єдиною на підприємстві, посадовою особою злочину, передбаченого ст.212 КК України, є всі підстави момент такого отримання пов’язати з початком перебігу строку досудового розслідування після повідомлення про підозру.

Чи варто казати, що незважаючи на все вищевикладене, не було ще жодного випадку, коли сторона обвинувачення погодилася з таким висновком? На її думку початок перебігу такого строку має місце з моменту вручення саме письмового повідомлення про підозру у вчиненні злочину.

Їх можна зрозуміти – якщо замість обвинувального формулювання фабули в ЄРДР вони стануть відразу повідомляти особу про підозру, то значно скоротять собі час на проведення досудового розслідування, а якщо приберуть з формулювання назву підприємства та уточнення «посадова особа», то нічим буде обґрунтовувати звернення до слідчих суддів за дозволами на тимчасовий доступ чи обшук в конкретних місцях.

Але ми не сторона обвинувачення і не повинні класти на вівтар зручності здійснення ними їх процесуальної діяльності принципи законності та верховенства права, а тому рекомендуємо використовувати вищенаведені міркування у відповідних ситуаціях та виробляти в суспільстві так званий колективний імунітет від таких незаконних прихованих кримінальних переслідувань.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат IDLegalGroup