Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

ПДВ в перехідних операціях. Точка зору ДФС, – Тетяна Савчук, аудитор ID Legal Group

В своїй черговій ІПК від 13.06.2019 №2716/6/99-99-15-03-02-15/ІПК ДФС торкнулось дуже болючої теми, яка майже завжди викликає багато суперечок. Це тема наслідків для платника ПДВ, який мав одну із подій в періоді, коли статусу платника ПДВ ще не було. Так, в ситуації, коли передплата була отримана без статусу платника ПДВ (відповідно, податкові зобов’язання у продавця не виникали), а поставка товару відбулась у якості другої події і придбання товару (відповідно, і отримання податкового кредиту) відбулось також вже в статусі платника ПДВ, ДФС зробила висновки про необхідність нарахування умовних зобов’язань на підставі п.198.5 ст.198 ПКУ, як за умови не використання товару у оподатковуваних операціях.

Варто зазначити, що цей висновок є не новим та в ЗІР на офіційному сайті ДФС вже містяться аналогічні роз’яснення, в тому числі і стосовно імпортованих товарів, по яким ПДВ, сплачений на митниці, також підлягає нарахуванню умовних зобов’язань, оскільки передплата за цей товар для цілей реалізації була отримана в статусі не платника ПДВ та не спричинила виникнення податкових зобов’язань.

Цілком логічними такі висновки видаються лише з точки зору усунення схем мінімізації, коли платники податку можуть свідомо маніпулювати датами подій, аби уникнути надмірних податкових зобов’язань. 

Проте, не у всіх висновках з приводу виникнення податкових зобов’язань, коли перша подія відбувається без статусу платника ПДВ, податківці доходили до висновку про необхідність нівелювання податкового кредиту за такими операціями. У більш ранніх роз’ясненнях ДФС у таких ситуаціях зазвичай обмежувалась констатацією факту, що за положеннями ст. 183 та ст.187 ПКУ податкові зобов’язання виникають лише у платників ПДВ на дату першої події, крім випадів, коли платник застосовує касовий метод.До прикладу можна привести лист ДФСУ від 01.12.2015 р. № 25674/6/99-99-19-03-02-15.

Більш розширені висновки, які містили вказівку про потребу нарахування умовних зобов’язань по сформованому кредиту, почали з’являтись лише останнім часом.  Але чи є такими вже й однозначними ці висновки? 

Слід відмітити, що податковий облік податку на додану вартість – це регламентований податковим кодексом та автоматизованими системами облік, який не містить посилань ні на стандарти ведення бухгалтерського обліку (як, наприклад, для податку на прибуток), ні прив’язки до обліку з податку на прибуток. Це окрема царина, в якій встановлюється чіткий порядок формування ПЗ та ПК,  максимальний автоматизований контроль та в адміністрування ПДВ основні зусилля спрямовуються на боротьбу зі схемним податковим кредитом. Існують чіткі правила для визначення податкового зобов’язання та податкового кредиту. І якщо для визначення податкових зобов’язань виписані вимоги щодо підстави, обсягу та дати формування таких податкових зобов’язань, то такі ж критерії діють і для формування податкового кредиту.

Так, за положеннями ст. 198.2 ПКУ формування податкового кредиту також здійснюється за правилом першої події – або за оплатою, або за придбанням. І якщо така перша подія відбувається вже в статусі платника ПДВ, то підстави для відмови у формуванні податкового кредиту (вимоги нарахувати умовні зобов’язання) бути не повинно, якщо покупець отримає належним чином зареєстровану в ЄРПН податкову накладну на свою адресу.

Якщо ж звернутись до положень п. 198.5 ПКУ, відповідно до яких мають нараховуватись зобов’язання стосовно випадків коригування кредиту, то підставами для нарахування таких податкових зобов’язань є використання товарів  (робіт послуг) в операціях, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від оподаткування операціях, в операціях з передачі в межах балансу  для невиробничого використання або використання для негосподарської діяльності.

Здоровий глузд підказує, що постачання товарів (робіт, послуг), за яким перша подія відбулась в періоді статусу неплатника ПДВ, не є операціями з передачі в межах балансу для невиробничого використання та не є використанням в негосподарській діяльності. А щодо операцій, які не є об’єктом оподаткування чи звільненими від оподаткування, то п. 198.5 ст. 198 ПКУ містить чіткі деталізації:

операції, що не є об’єктом оподаткування  – це операції за ст.196 ПКУ – фінансові, комісійні, заставні, страхові операції, обіг банківських металів, переведення боргу, реорганізація, постачання освітнім закладам тощо;

а операції, звільнені від оподаткування – це операції передбачені ст. 197 ПКУ – постачання освітніх послуг, медична реабілітація, постачання дитячого харчування, доставка пенсій, охорона здоров’я, перевезення пасажирів міським транспортом з регульованими тарифами, релігійні послуги та предмети, послуги поховання, постачання житла та приватизація, благодійна допомога, постачання державних послуг, продаж землі, постачання періодичних видань, товари та послуги надані організаціями інвалідів, аеронавігаційне обслуговування, міжнародна технічна допомога тощо.

Як бачимо, серед перелічених випадків відсутні операції з постачання товарів (робіт, послуг) у статусі неплатника ПДВ. Відтак, цілком справедливим може бути висновок, що необхідністькоригування податкового кредиту через нарахування податкових зобов’язань в операціях, коли перша подія постачання товарів (робіт, послуг) припала на статус неплатника ПДВ, є хибним висновком, що не відповідає вимогам п. 198.5 ст. 198 ПКУ. А ті платники податку, які отримали таку податкову консультацію, мають усі шанси скасувати у судовому порядку таку ІПК та зобов’язати контролюючий орган видалити із своїх роз’яснень висновок, що не відповідає нормам чинного законодавства.