Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Деякі аспекти застосування 30%-го коригування фінансового результату до оподаткування при проведенні операцій з нерезидентами, – Тетяна Савчук, аудитор ID Legal Group

Україна з кожним роком стає «відкритішою» країною для ведення бізнесу, намагається впроваджувати загальносвітові принципи, методи, застосовувати прогресивний досвід інших держав в податковій політиці.

Незважаючи на великий відсоток  корупційної складової в економіці, широкому застосуванні схем мінімізації та «оптимізації» зі сплати  податків при веденні господарської діяльності, все ж таки прослідковується тенденція встановлення чітких прозорих правил ведення бізнесу для всіх гравців ринку.

На сьогоднішній день ледь не кожне підприємство має взаємовідносини та взаєморозрахунки з нерезидентами. Вже на етапі планування ведення зовнішньоекономічної діяльності  та укладання контрактів з контрагентами-нерезидентами потрібно врахувати всі можливі податкові ризики, в тому числі і ті, що витікають із підпунктів 140.5.4 та 140.5.51 п. 140.5 ст. 140 ПКУ. Зазначеними пунктами передбачено здійснення 30%-го коригування фінансового результату в сторону збільшення від суми витрат (доходів), здійснених на придбання/продаж товарів (робіт, послуг) від постачальників або на користь покупців, які мають реєстрацію в державах, що включені до переліку держав (територій)із низькоподаткових юрисдикцій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1045 та/або мають організаційно-правову форму, яка включена до переліку організаційно-правових форм нерезидентів яка не передбачає сплату корпоративного податку(податку з доходів) за місцем реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2017 № 480.

При цьому варто зауважити, що зазначені коригування застосовуються до усіх типів товарів (робіт, послуг) із специфічними контрагентами, крім спеціально визначених у п. 140.5.6 та 140.5.7 ст. 140 ПКУ (операції з придбання роялті). Кожен конкретний випадок щодо визнання операцій, які підпадають під норму п.п. 140.5.4 та п.п. 140.5.5п. 140.5 ст. 140 Кодексу має розглядатися окремо, з урахуванням сутності та специфіки таких операцій, умов та обставин їх проведення, зазначених в договорах, а також первинних документів, які оформлювалися при їх проведенні.

Так, якщо суб’єкт господарювання – банк, надаєбанківські послуги, в результаті здійснення своєї діяльності нараховує, утримує, та сплачує проценти, відповідно до вимог облікової політики банку та умов договорів на користь нерезидентів, які зареєстровані в державах, що включені до переліку держав (територій), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1045 та/або мають організаційно-правову форму, яка включена до переліку організаційно-правових форм нерезидентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2017 № 480, повинен здійснювати коригування фінансового результату до оподаткування податком на прибуток відповідно до підпунктів 140.5.4 та 140.5.51 п. 140.5 ст. 140 Кодексу на суму 30% нарахованих процентних доходів/витрат. Таке нарахування потрібно здійснити у разі недосягнення вартісних критеріїв, встановлених п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПКУ, в тому звітному періоді, в якому проведені  операції з такими нерезидентами, або платник податку повинен підтвердити суму таких доходів за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, але без подання звіту. Саме таке роз’яснення наводиться податківцями в ІПК від 07.06.2021 р. № 2291/ІПК/99-00-21-02-02-06.

При цьому варто враховувати, що здійснивши розрахунок ринкового діапазону та встановивши межі діапазону цін (чи рентабельності), може виникнути підстава для здійснення коригування ціни (рентабельності) в операціях зі специфічними контрагентами як у розмірі меншому за 30%, так і у більшому розмірі. Про це також неодноразово наголошували податківці (наприклад, Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП https://evp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/474096.html?fbclid=IwAR1zHAfLRWXqsKT5WCNFm6eKA6s59sDc9LhXs-0IjUbgFmvTRU3pHiOOIjk) а також і висновок Мінфіну в УПК щодо застосування окремих положень ст. 39 ПКУ, яка затверджена Наказом від 14.05.2021 року №266 (далі УПК №266).

Стосовно документального обґрунтування, яке необхідно складати платникам податків, аби не застосовувати 30%-е коригування, то в тій же УПК №266 присутнє детальне пояснення, що у довільній формі (як сукупність документів, або як єдиний документ)платник податків має задокументувати інформацію щодо рівня цін або показника рентабельності відповідних операцій принципу «витягнутої руки» за найбільш доцільним методом, визначеним у п.п.39.3.1 ст.39 ПКУ. З цього слідує, що у випадку, якщо це не є вирішальним у ціноутворенні, платник податків може не витрачатись на опис групи компаній, ринкову кон’юнктуру та інші невирішальні розділи документації за вимогами ст. 39 ПКУ.

Варто зауважити також і на той факт, що платникам податків не варто покладатись тільки на відомості щодо організаційної форми контрагента чи місця його реєстрації, які наведені у контрактах. Варто попіклуватись та отримати від контрагента довідку належної форми та належним чином легалізовану щодо його фактичного статусу платника податку на прибуток. Адже, якщо виявиться, що контрагент, який або має специфічну організаційну форму, або зареєстрований у низько податковій юрисдикції, насправді сплачує корпоративний податок, то в такому випадку 30%-е коригування здійснювати не потрібно. Саме такий висновок присутній в УПК № 266. На підтвердження такого факту податковий орган в межах п.73.3 ст.73 або в межах ст.85 ПКУ під час проведення документальних перевірок,може звернутися до платника податків із письмовим запитом щодо надання доказів, що учасник контрольованої операції-нерезидент сплачує в своїй країні податок на прибуток (корпоративний податок). Як показує практика,  надання лише довідки від контрагента-нерезидента не гарантує прийняття цієї інформації. Для перевіряючих органів потрібно отримати документ, виданий державним органом країни реєстрації нерезидента та належним чином легалізований. Додатковим аргументом може бути пред’явлення декларації, яка підтверджує сплату податку на території юрисдикції нерезидента.

Як показує наш практичний досвід, іноді підприємствам дешевше заплатити 30% податку на прибуток, ніж складати документацію з трансфертного ціноутворення, доводячи відповідність  ціни в контрольованій операції принципу «витягнутої руки». Кожний вирішує сам.