Під час розірвання однією з сторін договору чи односторонньої відмови від нього, між сторонами такого договору можуть з'являтися спори, пов'язані із виконанням обов'язків за укладеним договором.
За таких обставин постає питання стосовно того чи має правові підстави сторона, яка заявила про розірвання договору в односторонньому порядку не виконувати зобов'язання, які виникли на основі укладеного договору.
Положення ЦК України (ст. 525)вказують на те, що вчинення дій, які свідчать про відмову від зобов'язання чи зміну його умов в односторонньому порядку лише за бажанням однієї із сторін договору є недопустимим, якщо інше не передбачено умовами договору чи нормами закону.
Приписи частини першої статті 651 ЦК України зазначають про те, що змінити або розірватидоговір можливо тільки за взаємною згодою сторін, якщо інше не визначено змістом договору чи нормами закону.
Наприклад, у справі № 727/898/19 судами розглядалося спірне питання щодо виконання договірного обов'язку, що виникло на підставі укладеного договору, а також щодо наслідків розірвання договору, зокрема шляхом відмову в односторонньому порядку.
Так, в даній справі особа звернулася з позовними вимогами про усунення перепон у використанні нерухомого майна, яке перебуває в оренді.
Судом І інстанції було прийнято рішення про задоволення вимог позовної заяви, і при цьому він зазначив про те, що договір оренди є продовженим на новий термін, оскільки після завершення строку його дії особа, яка звернулася із позовом, продовжувала користуватися приміщеннями, а орендодавець не заявляв заперечень стосовно цього.
Апеляційний суд з таким рішенням погодився, зазначивши про те, що відповідач сповістив орендаря про розірвання договору, у порядку передбаченому укладеним договором. Однак цей пункт передбачений у розділі «Строк оренди» та він встановлює процедуру відмови від продовження договору у випадку завершення його терміну, при цьому дана умова договору не визначає порядок розірвання угоди на основі односторонньої заяви сторони.
Проте, згідно постанови Касаційного суду, були скасовані попередні рішення судів та відмовлено у задоволенні позовних вимог. В даній постанові зазначено наступне: в разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково (яка за своєю правовою суттю є одностороннім правочином), якщо право на таку відмову встановлено умовами договору або нормами закону, договір вважається розірваним або зміненим (приписи частини третьої статті 651 ЦК України).
Нормами статей 651 – 654 ЦК Україниврегульовано правовий інститут «розірвання договору». Він включає в себе такі підстави розірвання договору: взаємна згода (домовленості) сторін між якими укладеного договір; за рішенням суду; одностороння відмова від договору шляхом направлення відповідного рекомендованого або цінного листа з описом вкладення. У деяких (спеціальних) нормах ЦК України досить часто застосовуються формулювання «відмова від договору». Односторонню відмову від договору в тих ситуаціях, коли вона допускається нормами закону або умовами договору, необхідно розглядати як односторонній правочин, оскільки вона підтверджує справжні наміри особи, зокрема спрямованими на припинення цивільних прав та обов`язків.
В постанові Касаційного суду міститься посилання на іншу постанову Верховного Суду (від 04.08.2021 року у справі № 456/2076/19), в якій вказано, що невиконання договірних зобов’язань може відбуватися: в разі розірвання угоди за взаємною згодою сторін; у розірванні договору за рішенням суду; відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, визначених умовами договору та нормами закону; припинення зобов`язань на підставах, передбачених нормами глави 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним за рішенням суду).
У зв’язку із цим, ВС у своїй постанові від 08.09.2021 р. у справі № 727/898/19 вказав на те, що суди не звернули належну увагу на те, що тлумачення змісту договору оренди, при цьому порівнюючи умови різних частин правочину як між собою, так загалом і зі змістом правочину, при цьому, що укладеним договором передбачалося право відмовитись від договору будь-якій із його сторін та в будь-який час, а не тільки у разі продовження терміну його дії.
Суди не звернули увагу на те, що невиконання договірних зобов’язань може відбуватися уразі відмови сторони від договору в односторонньому порядку, яка передбачена укладеним договором та законом.
ВС зазначив про те, що коли відповідач заявив про свою відмову від договору, за таких обставин у позивача відсутнє цивільне право, яке потребує захисту у судовому порядку.
Таким чином з урахуванням вищевказаного висновку КАС ВС, у разі якщо особа правомірно(за наявності підстав) та у письмовій формі заявила про свою односторонню відмову від договору чи його розірвання в односторонньому порядку (це допускається за умови, якщо таке право передбачено в положеннях договору чи нормах закону) при цьому може відбуватися невиконання нею договірного зобов’язання.
