Ми вже неодноразово висвітлювали нові та неординарні підходи в судовій практиці під час використання законодавства при вирішенні спорів суб’єктів господарювання із органами державної влади.
У сьогоднішній публікації розповімо про наслідки прийняття судових рішень про оскарження нормативно-правових та індивідуальних актів платниками.
Законодавче визначення терміну «нормативно-правовий акт» (далі – НПА) та «індивідуальний акт» (далі – інд. акт) міститься у нормах КАС України.
НПА розглядається як акт управління (рішення) суб’єкта владних повноважень, який передбачає встановлення, зміну, припинення (скасування) загальних правил регулювання однотипних правовідносин, що розрахований на тривале та багаторазове використання.Натомість інд.акт – акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий задля виконання ним владних управлінських функцій або надання адмінпослуг, який стосується виключно стосовно прав чи інтересів визначеної в цьому акті особи або осіб, та дія такого акту припиняється його виконанням і він має визначений (вичерпний) строк його використання.
Якщо звернутись до норм КАС України, то захист порушеного права здійснюється щодо НПА у спосіб визнання їх протиправними та нечинними, а стосовно інд. актів шляхом визнання їх протиправними і скасування.
Підстави протиправності у обох випадках однакові і доводяться доказами, які підтверджують невідповідності актів Конституції та законам, порушення затвердженої форми їх складання та порядку їх прийняття.
Доцільно звернути увагу на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» в якій суд дійшов висновку, що визнання індивідуально-правового акта протиправним хоча і є окремим способом захисту проте є передумовою для застосування інших способів захисту – «скасування» або «визнання нечинним» акта, причому, на думку суду, ці два способи захисту не можуть застосовуватися одночасно. Скасування «застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття»; визнання акта нечинним означає, що акт «втрачає чинність з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта».
Як бачимо результат задоволення вимог щодо незаконності НПА та інд. акту будуть зовсім різними.
На сьогодні в Україні, на 30 році незалежності відсутній закон про нормативно-правові акти, який би давав чітке розуміння визначення терміну «законодавство», співвідношення між різними актами в системі права. Відповідно вказана прогалина заповнюється правозастосовчою практикою судів у конкретних спорах.
До березня 2020 року нормативне визначення процедур скасування та визнання таким що втратив чинність НПА містились у порядку подання актів на держану реєстрацію, який затверджений наказом Мінюсту № 34/5 від 12.04.2005 року та зареєстрованим від 12.04.2005 за № 381/10661.Відмінність між діями полягала в тому, що скасування передбачало недійсність НПА з моменту прийняття, а втрата чинності з моменту реєстрації відповідного наказу. Відповідно вказане визначення безпосередньо впливало на наслідки застосування НПА і могло використовуватись під час прийняття рішень судами.
Однак, наказом від 26 березня 2020 року Мінюст № 1207/5 порядок виклав у новій редакції і прибрав визначення термінів взагалі з його тексту.
Разом з тим, існує і інша процедура скасування НПА передбачена Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Мінюсту від 31.07.2000 № 32/5, та зареєстрованого від 31.07.2000 за № 458/4679 (далі – Порядок). Зокрема, Порядком встановлено, що скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до НПА, які пройшли державну реєстрацію в Мінюсті або його терорганах, а також зареєстрованих НПА, визнаних судом протиправними:незаконними чи такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, нечинними повністю або в окремій його частині.
Разом з тим, однією із підстав для скасування рішення про державну реєстрацію НПА є набрання законної сили судовим рішенням про визнання його протиправним: незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та нечинним повністю або в окремій його частині.
Проаналізувавши позицію судів щодо оскарження НПА та інд.актів, слід зазначити, що незалежно від того, які були підстави та причини визнання їх незаконності в судовому порядку, застосування їх припиняється по різному і такий висновок було зроблено, ще Верховним Судом України у постанові від 08.12.2009 (справа за № 21-1573во09).
В сучасній судовій практиці позиція про втрату чинності НПА за судовим рішенням лише на майбутнє, після набрання таким рішенням законної сили підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 (справа за № 520/12022/17).
Так для інд. акту скасування є наслідком визнання незаконним і неможливість застосування його з моменту його видання.
Для НПА визнання нечинним призводить до неможливості застосування лише після набранням чинності судовим рішенням.
Візьмемо для прикладу рішення ОАС м. Києва (справа за № 826/12108/18), яким визнано протиправними та нечинними деяких пунктів Порядку зупинення реєстрації податкових накладних, затвердженого постановою КМУ № 117, про які було написано безліч статей та новинних повідомлень, як про перемогу бізнесу над фіскалами.
Однак, вказане судове рішення, яке набрало законної сили 10.12.2019 не призвело до визнання незаконними усіх дій податкових органів по зупиненню та рішень про відмову у реєстрації ПН на підставі критеріїв, що були затверджені у незаконний спосіб.
Хочемо звернути увагу, що відсутність окремого спеціального закону призводить до різного розуміння учасниками адміністративних відносин та судами, способів захисту порушених прав, так наприклад у справі за № 520/12022/17 суди різних інстанцій рішення місцевої ради про затвердження переліку місць для паркування віднесли до НПА і до актів інд. дії.
Враховуючи викладене, формуючи стратегію поновлення порушених права шляхом звернення до адміністративного суду, рекомендуємо враховувати позицію судів та наслідки прийняття рішень стосовно незаконності нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії.
