Ми вже неодноразово висвітлювали тематику щодо висновків судів про відсутність відповідальності платників у разі несвоєчасного перерахування банками грошових коштів на сплату податків (зборів), штрафних санкцій, пені тощо.
Однак, багатогранність та динамічність судової практики обумовлюється не лише відмінністю обставин кожної окремої справи та наявної доказової бази, а й періодичною зміною сформованої та усталеної судової позиції.
У справі № 804/4602/16 рішення судів 1-ої та апеляційної інстанцій були мотивовані тим, що виконання платником зобов’язання із сплати в бюджет податків (зборів) або штрафних санкцій (пені) підтверджується датою вказаній у належним чином оформленому платіжному дорученні та правильним зазначенням у ньому суми, що підлягає сплаті, і у разі несвоєчасного перерахування цієї суми банком, до платника не застосовувалася відповідальність у вигляді штрафних санкцій, пені за порушення строків сплати.
Така судова практика застосовувалася декілька років поспіль на рівні всіх інстанцій адмінсудів.
Касаційним судом було передано справу № 804/4602/16 для розгляду Великою Палатою Верховного Суду (далі – ВП ВС).
Однак, ВП ВС за результатами розгляду касаційної скарги податкового органу прийняла постанову від 01.07.2020, в якій висловила іншу відмінну правову позицію (відступ від правового висновку ВСУ), що полягала в наступному.
Зокрема, ВП ВС звернула увагу, що неналежне виконання банком договірних зобов’язань перед платником шляхом несвоєчасного перерахування коштів останнього не повинно спричиняти негативні наслідки для бюджету, оскільки таке несвоєчасне перерахування не являється виконанням платником обов’язку із сплати податків (зборів), штрафних санкцій, пені тощо.
Одним із основних принципів податкового законодавства є принцип «невідворотності настання відповідальності платника у разі порушення ним податкового законодавства», а невиконання платником обов’язку із сплати податків (зборів) в розумінні норм ПК України являється саме порушенням, оскільки виконання цього обов’язку полягає в своєчасній та повній сплаті сум податків (зборів).
І після спливу встановленого строку та невиконання обов’язку із сплати податку (збору) сума податкового зобов’язання узгоджувалася та перетворювалася в податковий борг платника, що мало наслідком прийняття податковим органом відповідної вимоги.
Згідно норм ПК України за порушення податкового законодавства платник притягається до відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені.
Водночас, ПК України передбачає звільнення платника від відповідальності у вигляді пені та штрафних санкцій у разі коли таке прострочення платежу відбулося з вини банку.
Згідно іншої норми ПК України застосування до платника податковим органом штрафних санкцій не є підставою для звільнення його від обов’язку зі сплати сум податків (зборів).
ВП ВС зауважила, що перерахування коштів з рахунку платника завершується зарахуванням цих коштів на бюджетний рахунок.
У зв’язку із цим, ВП ВС вважає такі висновки підставою для відступу від правової позиції, яка була викладена у постанові ВСУ, звільнення від відповідальності платника у вигляді штрафу чи пені за несвоєчасне перерахування коштів з вини банку не звільняє його від обов’язку сплатити своєчасно та у повному обсязі зобов’язання з податку (збору).
Водночас, податкова вимога не являється фінансовою санкцією у розумінні ПК України (у вигляді штрафу та/або пені), що застосовується як засіб притягнення до відповідальності, а підтверджує узгодженість зобов’язання платника (безспірність, пов’язана зі спливом строку) та безумовність виконання цього зобов’язання (сплата податку чи збору до бюджету), а отже відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування, у зв’язку із невиконанням платником обов’язку по сплаті податку (збору).
Крім того, ВП ВС зазначила, що несвоєчасне перерахування коштів платника з вини банку є комерційним ризиком самого платника, і не повинно впливати на порушення інтересів держави.
За наслідками таких висновків ВП ВС були скасовані рішення судів попередніх інстанцій, і прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову платника.
Отже, при такій ситуації платники залишаються сам на сам з проблемою несвоєчасного перерахування банками їх коштів, а враховуючи, що податкові органи активно продовжуватимуть застосовувати примусові заходи щодо погашення податкового боргу на цілком виправданих засадах, платники також змушені будуть нести додаткові витрати на повторну оплату узгоджених зобов’язань для забезпечення їх надходження до бюджету, а після перерахування коштів банком – у платників виникатиме переплата по податку (збору).
