Готівкові грошові кошти,які постійно знаходяться в обороті є загальним та універсальним інструментом здійснення розрахунків, у тому числі й у договірних правовідносинах будь-яких видів договорів.
І в контексті виконання договірних правовідносин з оплати,зокрема щодо їх своєчасного та повного отримання перед усім зацікавлені особи, які отримують таку оплату за продаж товарів, виконання робіт/надання послуг.
Однак, під час дії договірних правовідносин між сторонами виникають суперечки щодо кількості та обсягу проданих товарів,виконаних робіт/наданих послуг, а для їх отримувача важливим моментом залишається захист і відновлення його права, порушеного невиконанням/неналежнимвиконаннямдоговірного зобов’язання, наприклад у разі здійснення ним передоплати (авансового платежу) на виконання умов договору.
Сплата процентів власнику грошових коштів за таких умов є певною компенсацією (відшкодуванням) йому того, що він за інших звичайних умов виконання іншою стороною договірних зобов’язань мав одержати.
Норми ЦК України передбачають здійснення захисту порушених прав особи у договірних правовідносинах шляхом сплати іншою особою, що порушила договірні зобов’язання процентів (відсотків) за «безпідставне користування» грошовими коштами, що були сплачені для здійснення продажу товарів, виконання робіт/надання послуг.
При цьому, в ЦК України передбачено 2 випадки сплати боржником процентів кредитору:
1) покладення обов’язку на боржника щодо сплати процентів ним за користування «чужими» грошовими коштами (грошовими коштами кредитора), розмір таких процентів визначається: законом/договором/актами цивільного законодавства.
Це так би мовити «правова договірна основа сплати процентів», наприклад у договорах позики або кредиту.
2) покладення обов’язку щодо сплати процентів особою, яка порушила договірні зобов’язання (правова основа міри відповідальності за прострочення грошового зобов’язання) у розмірі 3 відс. річних від суми прострочення, у разі якщо інший розмір таких процентів (відсотків) не буде встановлено договором/законом.
У постанові ВП ВС в справі за № 149/1499/18від 25.05.2021 р. зазначено: «ВП ВС у своїх постановах неодноразово зазначала, що термін «користування чужими грошовими коштами», що визначений ст. 536 ЦК України передбачає його використання у таких випадках:
– на договірних засадах та як правило на платній основі у разі одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного визначеного сторонами часу;
– у разі прострочення (пропуску строку) виконання грошового зобов’язання боржником, коли останній повинен сплатити грошові кошти, але за відсутності правових підстав їх не сплачує/сплачує не в повному обсязі у встановлені строки.
При цьому, законодавством визначено наслідки як правомірної несплати боржником кредитору боргу протягом певного часу: наприклад, ст. 1048 (проценти за договором позики), 1056-1 (проценти за кредитним договором) ЦК України, так й наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання як міра його відповідальності за неповну або несвоєчасну сплату грошових коштів.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила застосування відповідальності до боржника за порушення ним будь-якого виду грошового зобов’язання, якщо інше не передбачено договором/нормами спеціального закону, яким регулюються окремі види зобов’язань.
Отже, з огляду на вище зазначене, можемо зробити висновок, що з урахуванням різної сутності нарахування цих процентів (відсотків), рекомендуємо у будь-яких видах договорів, передбачати як міру відповідальності за порушення грошового зобов’язання, розмір відсотків у річних, який за взаємною згодою сторін може бути збільшений (тобто становити більше ніж 3 відсотки).
