У наших публікаціях досить часто розглядаються висновки судів у різних категоріях справ, у тому числі й щодо неправильно визначених позивачами юрисдикції суду, який наділений повноваженнями щодо розгляду певних категорій справ.
Пропонуємо розглянути висновки судів в справі № 766/20776/17, в якій позовні вимоги позивачів полягали у визнанні незаконним та скасування рішення місцевої ради в частині відмови в задоволенні клопотань фізичних осіб про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та у зобов’язання повторно розглянути вказані клопотання, а також у зобов’язанні місцевої ради утриматися від вчинення дій шляхом заборони в інтересах та на користь будь-яких інших осіб, окрім позивачів вчиняти будь-які надані законодавством України дії (ухвалювати рішення), зокрема щодо: надання будь-кому дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок; затвердження таких проектів землеустрою; передання у власність відповідних земельних ділянок,які стосуються предмету спору.
Суд 1-ої інстанції позовну заяву задовольнив, натомість апеляційний суд скасував його рішення, а провадження у справі закрив, мотивуючи, що речові права та набуття особами прав власників земельної ділянки відносяться до цивільних і земельних правовідносин, і справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Однак, Касаційний суд з таким висновком апеляційного суду не погодився, скасував ухвалу про закриття провадження, а справу для продовження розгляду направив до апеляційного суду на розгляд з наступною мотивацією.
Підстави, порядок та строки передання земельної ділянки у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання визначені Земельним кодексом України (далі – ЗК України).
Касаційний суд вкотре нагадав, що розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягає «публічно-правовий спір», в якому хоча б одна з сторін є «суб’єктом владних повноважень», яким здійснюються публічно-владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих йому повноважень, і спір виник внаслідок виконання/невиконання відповідних повноважень.
При цьому зауважив, що участь в спорі «суб’єкта владних повноважень» автоматично не відносить цей спір до публічно-правового та не поширює на нього юрисдикцію відповідних судів.
Юрисдикцію адміністративних судів визначає саме зміст, характер і предмет «публічно-правового спору».
Предметом спору цієї справи є рішення місцевої ради щодо відмови в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою. Питання щодо визнання права власності на земельну ділянку або оспорювання права власності інших осіб щодо предмету спору не виникали.
Оскільки отримання позивачами дозволу від місцевої ради на розробку проекту землеустрою не має наслідком прийняття рішення про надання її у власність, а тому не створює будь-яких правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу. При цьому щодо прийняття відповідного рішення місцева рада реалізує свої публічно-владні управлінські функції у відповідній сфері діяльності, а значить на вирішення даного спору поширюється юрисдикція адміністративного суду.
З огляду на вищевикладене, при підготовці проекту позову необхідно приділити особливу увагу певним критеріям, що визначають позовні вимоги і стосуються предмету позову, на яких акцентують суди при визначенні юрисдикції (суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі).
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат судової практики
ID Legal Group
