Нормами ЦК України визначено загальний порядок та підстави, за яких одна з сторін договору може реалізувати своє право на відмову від договору.
При цьому, нормами цього Кодексу врегульовано наявність певних особливостей застосування цього механізму для окремих видів договорів.
Сьогодні пропонуємо обговорити питання застосування механізму відмови замовника від договору підряду (підстави, порядок та наслідки застосування цього механізму) на прикладі розгляду КГС ВС справи № 922/3961/20 (постанова від 02.02.2022 р.).
У вказаній справі позовні вимоги стосувалися розірвання договору підряду і були обґрунтовані порушенням строків виконання робіт за цим договором.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, а апеляційний суд лишив його рішення без змін.
Вказані судові рішення були мотивовані недоведенням позивачем (замовником) належними і допустимими доказами порушення відповідачем (підрядником) договірних зобов’язань, спричинених його винними діями/бездіяльністю та недотримання позивачем порядку розірвання договору, узгодженого сторонами в договорі.
Касаційний суд своїм рішенням скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд, мотивуючи це наступним.
Зі змісту норм ЦК України, якими закріплено загальні положення щодо врегулювання договірних правовідносин за договором підряду випливає, що дострокове розірвання договору може вчинятися як за взаємною згодою сторін (при цьому фактично ініціювання здійснюється однією стороною, а інша погоджується із цими умовами), так і шляхом односторонньої відмови від договору (за ініціативою однієї з сторін, права якої порушені другою стороною).
Сторона, права та інтереси якої порушено, своє право на одностороннє дострокове розірвання договору може реалізувати на підставах, визначених законом/ безпосередньо в укладеному договорі, також реалізація цього права може бути пов’язана із вчиненням/невчиненням сторонами/або однією з сторін договору певних дій, чи без встановлення в договорі будь-яких додаткових умов щодо його дострокового розірвання (такі висновки містяться в постанові ВС в справі № 904/7804/16 від 25.02.2021 р.).
Підстави для відмови замовника від договору підряду (три окремі самостійні підстави) та їх наслідки, визначені ст. 849 ЦК України.
При цьому, застосування замовником частини другої цієї статті може бути обґрунтованим, якщо замовником буде доведено допущені підрядником порушення договору, оскільки за їх відсутності така вимога замовника не може ґрунтуватися лише на наявності самого права на відмову від договору (подібні висновки наведені в постановах ВС: в справі № 910/2051/19 від 16.03.2020 р.; в справі № 911/1433/18 від 13.09.2019 р.; в справі № 915/212/20 від 18.11.2021 р.).
Тому, судами при застосуванні замовником відмови від договору підряду з’ясуванню підлягає встановлення фактів наявності чи відсутності порушення умов договору допущених підрядником, які повинен довести замовник.
Проте, суди попередніх інстанцій ці обставини залишили поза увагою та не встановили наявність підстав для застосування у даних спірних відносинах ч.2 ст. 849 ЦК України для розірвання укладеного договору, лише зосередили свою увагу на з’ясуванні питання щодо дотримання замовником порядку одностороннього розірвання договору, узгодженого сторонами у договорі, а також на питанні виконання чи невиконання замовником умов договору підряду щодо своєчасного надання підряднику документації для будівництва об’єкту, у зв’язку із цим, висновки судів щодо підстав для відмови в задоволенні позову є передчасними.
Касаційний суд також зауважив, що суд при прийнятті ним рішення має керуватися як нормами законодавства на які посилаються сторони, так і тими на які вони не посилаються, що регулюють спірні правовідносини в кожній конкретній справі (кваліфікація відносин між сторонами здійснюється на підставі фактів, встановлених під час розгляду справи із визначенням правової норми, яка підлягає застосуванню для вирішення спору), за умови, що при цьому не відбувається зміна матеріально-правових підстав поданого позову.
Таким чином, вкотре маємо можливість переконатися, що правильність обрання позивачем способу захисту порушеного права та застосування ним правових норм до спірних правовідносин також безпосередньо залежить від фактичних обставин виникнення спірних правовідносин та доказів, які їх підтверджують/спростовують.
