Істотною обставиною при здійсненні господарської діяльності, яку обов’язково необхідно враховувати суб’єктам господарювання є необхідність правильного укладання відповідних правочинів, щоб мінімізувати можливість появи для них несприятливих наслідків укладання таких правочинів.
Законом «Про ТОВ та ТДВ», який набув чинності 17.06.18 р., у тому числі було введено термін «значний правочин». Знання та розуміння суті цього терміну є важливим акцентом для суб’єктів господарювання при укладанні правочинів, спрямованих на ведення господарської діяльності.
Зокрема, згідно положень даного Закону у статутах ТОВ чи ТДВ може бути передбачено спеціальну процедуру одержання згоди (дозволу) від уповноважених органів таких юридичних осіб на здійснення певних правочинів залежно від вартості (ціни) предметів правочинів, які планується укласти чи інших вимог (значні правочини).
Такими повноваженнями наділені загальні збори ТОВ чи ТДВ, як вищого органу управління їх діяльністю, щодо надання своєї попередньої згоди виконавчому органу підприємства на вчинення певних правочинів (вартість яких перевищує 50 відс. вартості чистих активів ТОВ чи ТДВ згідно останньої затвердженої фінзвітності) у випадках, передбачених статутом.
Тобто, у статуті ТОВ чи ТДВ передбачаються або загальні положення щодо законодавчого закріплення процентного співвідношення вартості договору, який планується до укладання та вартості чистих активів, відображених в останній фінзвітності або з конкретною вартістю такого договору, яка може бути меншою, ніж розмір таких чистих активів підприємства.
Поряд із цим, норми Закону про ТОВ чи ТДВ передбачають також й подальше схвалення вже укладених значних правочинів, у разі якщо на момент укладення таких договорів загальні збори ТОВ чи ТДВ таку згоду не надавали.
Узгоджені сторонами договірні умови мають істотне та вирішальне значення при розгляді спору в суді.
Однак, як діяти у випадку правильного складання договору, але при цьому, особа, яка його підписала, вийшла за межі повноважень, укладаючи відповідну угоду.
На практиці бувають випадки, коли директор ТОВ чи ТДВ має істотну частку в статутному капіталі як учасник цього підприємства.
Така особа статутом наділена повноваженнями схвалювати рішення стосовно господарської діяльністю підприємства, однак виникає питання щодо правильності документального оформлення згоди на укладення значного правочину у разі, якщо така особа вже уклала відповідний правочин без попередньої згоди загальних зборів або у разі коли така особа є єдиним учасником ТОВ.
Висновок щодо цього питання, зокрема міститься в постанові ВП ВС у справі за № 905/2559/17 від 15.10.2019 р., яка зазначала наступне: «компетенцію органу, який здійснює функції з управління товариством на надання згоди на вчинення правочинів та діє від імені товариства, не можна порівнювати з корпоративними правами його учасників, які не можуть мати прав здійснювати діяльність від імені юридичної особи. У разі, коли виконавчий орган підприємства підписує угоди з іншою особою без визначеної установчими документами згоди вищого органу цього товариства, то це, відповідно, може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою-стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Таким чином, коли директор юридичної особи уклав оспорюванні договори без первинної обов’язкової письмової згоди загальних зборів цього товариства, то він, таким чином, міг допустити порушення права та інтересів саме цього товариства, а не корпоративних прав його учасника».
Тому, в контексті норм Закону про ТОВ чи ТДВ укладений директором ТОВ чи ТДВ значний правочин буде мати правові наслідки щодо встановлення, зміни чи припинення певних правовідносин лише у 2 двох випадках: надання згоди загальними зборами ТОВ чи ТДВ на укладення значного правочину або подальшого схвалення після його укладення.
До речі слід зазначити, що під час розгляду судами відповідної категорії справи досліджуються в сукупності не лише зміст договору та діюча на момент його укладення редакція статуту, а також й показники останньої фінзвітності, які надають можливість віднести укладений правочин до значимих.
Наприклад, в постанові КГС ВС (від 12.12.2019 р. справа за № 916/40/19) апеляційним судом було встановлено, що на момент укладення договору не було відомо його точну вартість, а в останній фінзвітності підприємства відсутні чіткі кількісні показники, які б надали змогу визначити такий договір як значимий, що мало наслідком відмову в задоволенні позову про визнання такого договору недійсним, а Касаційний суд підтримав такі висновки апеляційного суду.
Таким чином, сторонам з метою мінімізації ризиків майбутнього можливого визнання значного правочину недійсним в судовому порядку, при його укладенні слід ретельно вивчити діючі положення статуту та показники останньої фінзвітності підприємства, оскільки недодержання процедури укладення значного правочину щодо надання згоди загальними зборами ТОВ чи ТДВ або його подальшого схвалення,може бути поставлено під сумнів його законність та правомірність не лише зі сторони контрагента, а й зі сторони уповноваженого органу такого підприємства.
