Норми ПК України, як й інших нормативно-правових актів з питань оподаткування побудовані перед усім на принципі «загальності оподаткування», що ґрунтується на забезпеченні сплати кожним платником податків і зборів (обов’язкових платежів) платником яких він є.
Відповідно й норми щодо визначення податкових обов’язків платників у ПК України розміщені раніше ніж норми, які визначають їхні права.
При цьому обов’язок щодо сплатиподатків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі полягає у сплаті податкового боргу (суми узгодженого грошового зобов’язання) за його наявності.
В даній публікації пропонуємо розглянути справу № 804/2577/17, в якій спір стосувався правомірності застосування до платника штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ним суми узгодженого податкового зобов’язання з орендної плати.
Податкове зобов’язання з орендної плати було визначено платником самостійно у поданій ним звітній декларації, тому відповідно вказана суму стала узгодженою з моменту відповідного декларування.
Згідно поданої платником податкової звітності податковим органом було проведено камеральну перевірку та встановлено факт порушення платником строків сплати узгодженої суми орендної плати, самостійно визначеної ним у податковій декларації.
Платник не погодився із складеним ППР та подав відповідну позовну заяву, а вимоги обґрунтував тим, що штрафні санкції за несвоєчасну оплату податкового зобов`язання податковим органом нараховані безпідставно, оскільки платником здійснювалася своєчасна сплата орендної плати за землю, однак податковий орган частково зараховував сплачені суми в рахунок погашення податкового боргу із відповідного платежу.
Суд 1 інстанції відмовив у задоволенні позову платника, оскільки зробив висновок, що податковим органом правомірно застосовано до платника штрафні санкції за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, з його рішенням погодився й апеляційний суд.
Суди під час прийняття ними рішень досліджували подану платником податкову звітність та платіжні доручення, в яких в призначенні платежу була вказана «орендна плата за землю», а також встановлювалися обставини щодо строків проведення вказаних платежів.
Рішення вказаних судів були мотивовані тим, що норма п. 87.9 ст. 87 ПК України за наявності в платника податкового боргу із сплати податку (збору, обов’язкового платежу) покладає на податковий орган обов’язок зарахувати сплачені грошові кошти в рахунок погашення наявного податкового боргу з урахуванням черговості його виникнення та незалежно від зазначенням платником призначення платежу (тобто, напряму сплати податку, збору тощо) в платіжних дорученнях.Такий само порядок діє у разі погашення податкового боргу під час застосування процедури продажу майна, яке знаходиться в податковій заставі та у разі виконання судового рішення.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погодився Касаційний суд і своєю постановою залишив їхні рішення без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
При цьому Касаційний суд вказав, що визначальною умовою при застосуванні норми п. 87.9 ст. 87 ПК України є наявність у платника боргу зі сплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів), а відображення призначення платежу у платіжних дорученнях за таких умов не обмежує виконання податковим органом обов’язку щодо зарахування платежів в рахунок погашення податкового боргу.
Тому, грошові кошти, сплачені платником та зазначені ним у платіжних дорученнях з призначенням платежу «орендна плата за землю» були зараховані податковим органом в рахунок погашення ним податкового боргу саме з того виду платежу, який зазначено в платіжних дорученнях з урахуванням черговості погашення податкового боргу, наявного у цього платника за відповідним платежем.
Ці платежі не можуть бути зараховані в рахунок погашення податкового зобов’язання за іншим платежем, лише в рахунок погашення податкового боргу з орендної плати за землю до моменту його повного погашення, а в подальшому погашенню підлягатимуть наступні податкові зобов’язання з цього платежу.
Отже, платник, під час сплати поточних платежів з орендної плати часткового погашав наявний у нього податковий борг з цього платежу, і як наслідок поточні платежі з цього платежу залишалися неоплаченими в повному обсязі.
У зв’язку з цим, Касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття ППР.
Таким чином, при наявності у платника податкового боргу з будь-якого податку (збору чи обов’язкового платежу) першочерговому погашенню підлягатиме сума боргу з відповідного податку (збору чи обов’язкового платежу), а потім зарахуванню підлягатимуть поточні платежі.
