Нещодавно ми розповідали про оскарження рішення тероргану Держгеокадастру стосовно відмови в наданні дозволу на розробку техдокументації на земділянку.
Одним із спірних питань, які розглядалися під час вирішення справи було відсутність можливості суду втручатися в повноваження місцевої ради шляхом зобов’язання прийняти рішення про надання дозволу.
Дана публікація висвітлить дещо інший погляд судів (на прикладі справи за № 620/1528/19) на таку категорію справ.
Фізособа звернулася до суду у зв’язку із отриманням відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Терорган Держгеокадаструаргументував свою позицію тим, що залишається чинним рішення місцевої ради про надання дозволу на розробку проекту Детального плану території групи житлових будинків певних кварталів, в якому міститься заборона стосовно надання громадянам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення ділянок (вільних від забудови земель запасу комунальної власності) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Акцентовано увагу, що така тимчасова заборона поширюється на землі запасу комунальної власності на всій території населеного пункту, а не лише на території групи житлових будинків певних кварталів.
В даній справі суд 1-ої інстанції зауважив, що нормами ЗК України визначено чіткий перелік підстав для відмови у наданні дозволу (вимоги ч. 7 ст. 118 ЗК України), однак в оскаржуваному рішенні не вказано жодну із перелічених підстав, що свідчить про безпідставність такого рішення, яке суперечить принципу здійснення повноважень держорганів і місцевих рад (діяти на підставі, у межах та в спосіб, встановлених або визначених законами).
У якості способу відновлення порушеного права суд розглядає саме шляхом зобов’язання надати дозвіл на розроблення техдокументації.
Вказані висновки слугували підставою для задоволення позову щодо визнання протиправним і скасування рішення місцевої ради у частині відмови в наданні дозволу та зобов’язанні надати такий дозвіл.
Апеляційний суд повністю підтримав висновки суду 1-ої інстанції та за результатами розгляду скарги місцевої ради залишив рішення цього суду без змін.
Касаційний суд погодився із висновками судів 1-ої та апеляційної інстанцій щодо наявності вичерпного переліку підстав для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу, при цьому зауважив, що діюче законодавство не наділяє місцеві ради правом відступити від встановленого переліку підстав.
До того ж, Суд зазначив, що введення місцевою радою тимчасової заборони на надання дозволу на розробку проектів землеустрою не належить до підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, отже рішення місцевої ради є протиправним.
Крім того, Касаційний суд провів аналіз норм щодо визначення терміну «дискреційні повноваження» та зробив висновок, що повноваження місцевої ради у цій справі не являються дискреційними, оскільки прийняття рішення із спірного питання повинно було обумовлюватися встановленим переліком підстав для такої відмови.
І відповідно при недотриманні місцевою радою такого переліку підстав «ефективним способом захисту порушеного права» є саме зобов’язання місцевої ради прийняти таке рішення.
Таким чином, громадянам та суб’єктам господарювання при виникненні спірних питань із місцевими радами слід мати на увазі, що належними підставами для відмови в наданні дозволу на техдокументацію із землеустрою є лише ті, що встановлені законом.
