Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Наслідки недотримання позивачем вимог господарського процесуального законодавства про територіальну підсудність щодо майнових спорів, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

В ГПК України, як й в інших процесуальних кодексах закріплено норми щодо особливостей визначення та застосування підсудності судів (поширення їх юрисдикції).

У даній публікації розглянемо висновки ВП ВС, наведені в постанові від 16.02.2021 (справа за №911/2390/18) щодо особливостей поширення виключної юрисдикції на майнові спори.

Прокуратура звернулася до Господарського суду Київської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міськради та Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» до ТОВ «Компанія Адоніс» про стягнення заборгованості з орендної плати.

Вказаний позов подано до Господарського суду Київської області за місцем знаходження відповідача. Відповідачем в свою чергу до суду було подано заяву про залишення вказаного позову без руху, зокрема у зв’язку із порушенням позивачем правил підсудності та зазначено про необхідність передання цієї справи на розгляд Господарського суду м. Києва за виключною підсудністю, оскільки предметом спору в справі є стягнення заборгованості з орендної плати за користування нерухомим майном, яке знаходиться у м. Києві.

Однак, суд 1-ої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні його заяви у цій частині.

Зокрема, такі ж заперечення відповідачем зазначалися й у відзиві на позовну заяву.

Незважаючи на це, судом 1-ої інстанції вимогу щодо стягнення вказаної суми заборгованості за договором задоволено, а апеляційний суд залишив без змін відповідне судове рішення.

Касаційний суд за результатами розгляду відповідної скарги відповідача було передано справу на розгляд до ВП ВС, оскільки вказана колегія вирішила за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладених у постанові КЦС ВС від 16.05.2018 (справа за № 640/16548/16-ц) з питань визначення територіальної підсудності справ про стягнення заборгованості з орендної плати за користування нерухомим майном.

У вищевказаній постанові КЦС (справа за № 640/16548/16-ц) міститься висновок, що «до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна» (виключна підсудність) відносяться, у тому числі спори щодо стягнення орендної плати, пов’язаної з таким нерухомим майном.

При цьому, КГС вважав, що вказані правовідносини, не зважаючи на їх пов’язаність із нерухомим майном, стосуються перед усім стягнення заборгованості, яка виникла у зв’язку із невиконанням договірних зобов’язань, а отже до вказаного спору застосовуються загальні правила підсудності, тобто в даному випадку територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача.

ВП ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду м. Києва (за виключною підсудністю) мотивуючи власне рішення наступним.

Згідно норм ЦК України до нерухомості відносяться земельні ділянки і об’єкти, що на ній розташовані, які не можуть бути у будь-який спосіб переміщені без втрати їх цінності та/або зміни призначення.

Для спорів стосовно цих об’єктів, зокрема господарським процесуальним законодавством встановлено виключну підсудність, яка залежить від території розташування відповідних об’єктів.

З урахуванням змісту норм ЦК України щодо визначення об’єктів нерухомості, ГПК України щодо виключної підсудності спорів «з приводу нерухомого майна», академічного тлумачного словника з української мови ВП ВС у прийнятій нею постанові зроблено висновок, що до будь-якого спору, що стосується безпосередньо чи опосередковано нерухомого майна або певних правовідносин,пов’язаних з ним поширюється застосування правил виключної підсудності (тобто територія розташування такого майна), що свідчить про відсутність необхідності відступати від висновків постанови КЦС (справа за № 640/16548/16-ц).

Отже враховуючи, що предметом спору (справа за № 911/2390/18) є стягнення заборгованості з орендної плати за користування об’єктом нерухомості, то до цього спору повинна судами попередніх інстанцій була застосовуватися виключна підсудність за місцем розташування вказаного об’єкту (місто Київ – Господарський суд м. Києва).

При цьому, ВП ВС зауважує, що з урахуванням норм ГПК України рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов’язковому скасуванню та направленню справи на новий розгляд, якщо такі рішення ухвалені ними з порушенням правил підсудності.

Водночас, якщо при розгляді справи судом 1-ої інстанції будь-який з учасників справи без поважних причин не заявив про непідсудність справи такому суду, судове рішення ухвалене із порушенням правил підсудності не підлягає скасуванню.

Оскільки відповідачем такі заперечення заявлялися до суду 1-ої інстанції, це свідчить про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду 1-ої інстанції.

Таким чином, врахування цієї судової практики стане в нагоді для учасників справи під час підготовки ним процесуальних документів до суду та розгляду господарськими судами спорів, пов’язаних із об’єктами нерухомості.