Відповідно до норм ЦК України порука є одним із видів забезпечення виконання боржником його зобов’язань перед кредитором.
За загальним правилом особа, яка ручається за виконання боржником свого обов'язку відповідає солідарно з боржником перед кредитором у разі, коли такий боржник допускає порушення своїх зобов’язань (не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання), а в деяких випадках договір поруки може передбачати умови покладення на поручителя додаткової відповідальності.
На особу, яка виступає в якості додаткового гаранта виконання боржником своїх зобов'язань покладається обов’язок відповідати перед кредитором у тому ж самому обсязі, що і особа, яка має, в першу чергу, виконати зобов’язання, тобто включно із сплатою основної суми заборгованості, відшкодування штрафних санкцій, компенсації збитків, якщо інше не передбачено договором поруки.
Зі змісту цього виду зрозумілим є те, що він укладається між поручителем (гарантом виконання зобов’язань боржника) та кредитором, який фактично погоджується (приймає) таке гарантування виконання боржником свого зобов’язання.
За наявності потреби договір поруки може бути у вигляді трьохсторонньої угоди (між кредитором, поручителем та боржником), проте на практиці це за звичай двосторонній правочин про укладання якого в подальшому інформується боржник.
В судові практиці щодо оскарження цих видів договорів, у тому числі мають місце подання боржником позову про визнання такого договору недійсним, який висловлює свою незгоду з укладенням цього договору вбачаючи в ньому якусь неправомірну домовленість між поручителем та кредитором.
На прикладі розглянемо справу № 904/2979/20, в якій саме боржник звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним договору поруки щодо забезпечення виконання ним зобов’язань перед кредитором.
Вимоги поданого позову базуються на твердженні про фіктивність оспорюваної угоди, яка згідно правової позиції особи, яка подала позовну заяву, укладалася не з метою настання реального результату, а з метою приховати справжні наміри його сторін (кредитора та поручителя) – змінити територіальну компетенцію (підсудність) пред`явлення позову щодо стягнення заборгованості, а також був укладений без згоди самого боржника.
Згідно рішення господарського суду 1-ої інстанції у задоволенні вимог позовної заяви було відмовлено, яке було залишено без змін постановою апеляційного суду.
Рішення цих судів ґрунтуються на тому, що позивачем (боржником) не було надано достатніх доказів, які б були спроможні підтвердити існування обставин відносно оспорюваного договору, з якими положення закону пов`язують наявність підстав для визнання фіктивним оспорюваного договору поруки; не було доведено яким чином внаслідок укладення цього договору, порушуються права такої особи.
У разі, якщо відсутнє належне обґрунтування щодо того, як укладений оспорюваний договір порушує права такої особи, в якому остання не є стороною, то, відповідно, в результаті цього відсутні підстави для визнання його недійсним.
Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій свою правову позицію обґрунтовували наступним: договір поруки є двосторонньою угодою, метою укладення якої є врегулювати відносини між кредитором і поручителем; на підставі цього правочину у боржника не з’являються нові зобов’язання, він жодним чином не може впливати прямо на його права і обов`язки.
Згідно з постановою Верховного Суду (КГС) у справі № 904/2979/20 від 19.02.2021 р. рішення судів попередніх інстанцій були залишені без змін, а касаційна скарга позивача на ці судові рішення без задоволення.
Мотиви Касаційного суду полягали в тому, що договір поруки є двосторонньою угодою, яка укладається між кредитором і поручителем. Боржник не виступає стороною в даній угоді, однак він є учасником у зобов`язанні, яке забезпечене порукою. Для кредитора чи поручителя при укладанні договору поруки положеннями законодавства не передбачено зобов’язання отримувати дозвіл боржника на укладення такої угоди та це не випливає з правової суті відносин договору поруки, однак укладення тристоронньої угоди між кредитором, боржником і поручителем нормами ЦК України не заборонено і це є звичайною діловою практикою.
Відповідно до усталеної ділової практики, боржнику за звичай відома особа поручителя, що передбачає наявність певних відносин між боржником та поручителем (наприклад, сімейних, персональних, ділових, тощо).
І навпаки, у разі укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника та без наявності будь-яких відносин з ним (тобто, з невідомим боржнику поручителем) може свідчити, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Відповідно цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій сторін договору поруки, зокрема щодо спрямування їх намірів на зміну територіальної юрисдикції (підсудності) спорів, що випливають із основного зобов`язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов`язанням.
Однак, кредитор і поручитель (відповідачі у цій справі) пояснили свої наміри виключно волевиявленням укласти відповідний договір поруки для забезпечення виконання боржником зобов’язання за основним договором.
Позивач вимагає визнання недійсним оспорюваного договору поруки для захисту свого процесуального інтересу, а не цивільно-правового, що по суті є різними правовими інститутами та мають відповідно різні правові наслідки.
Верховний Суд, також, зазначає про те, що під час розгляду в судовому порядку вимог позовної заяви, метою якої є визнати недійсним оспорюваний правочин, судом має вирішуватися питання щодо спростування презумпції законності правочину та повинно бути встановлено не тільки наявність підстав, з якими норми закону пов`язують визнання договору недійсним, але й так само необхідно ретельно вивчати обставини щодо наявності чи відсутності порушення цивільного права або інтересу особи, яка за захистом своїх прав звернулася до суду, потрібно виявляти яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає таке порушення.
З огляду на вищевикладене очевидними є висновки, що укладення договору поруки без дозволу та відома боржника не суперечить нормам ЦК України та наслідки її укладання в цілому не порушують права боржника, оскільки вона не створює для останнього нових зобов'язань..
Водночас, у разі необхідності оскарження боржником такого виду угоди суди з’ясовуватимуть наявність обставин, що свідчать про порушення права боржника та відсутність намірів сторін договору поруки на настання реальних наслідків укладення такого договору.
