Ні для кого не секрет, що для більшості українських компаній такий термін як «розумна(належна) обачність» платника у податковому законодавстві не закріплено, однак у судовій практиці він не є новим але водночас залишається незрозумілим в частині конкретної реалізації його на практиці.
В даній статті пропонуємо розглянути деякі аспекти реалізації принципу «розумної (належної) обачності» платника на практиці.
Як зазначалося вище, податкове законодавство не містить визначення терміну «обачності» платника, натомість містить інші норми, які передбачають, що вжиті платником заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми (вжито всіх можливих заходів), якщо податковий орган не доведе протилежне, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, що в цілому може розцінюватися, зокрема податковим органом як відсутність його волевиявлення на настання реальних податкових наслідків.
Аналізуючи судову практику досить часто компанії допускають значні помилки при виборі контрагента з яким вже підписані договірні відносини, що можуть призвести до невиконання контрагентом своїх зобов’язань та/або застосування до компанії штрафних санкцій з боку податкових органів у зв’язку з непідтвердженням господарських операцій з таким контрагентом, тобто матиме негативні податкові наслідки для «добросовісного» платника.
Так, наприклад у постанові від 20.05.2021 року по справі № 826/16627/18 КАС ВС дійшов такого висновку, що нез'ясування платником інформації про свого контрагента щодо наявності достатніх та належних повноважень на укладення правочину, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, все це може свідчити про наявність «умислу на безпідставне одержання податкової вигоди» та як правило тягнути за собою ризик настання негативних податкових наслідків для такого платника, зокрема неврахування для цілей відображення у бухгалтерському обліку та врахуванні при визначенні податкових зобов’язань господарських операцій, підтверджених відповідними документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства, зокрема зі сторони контрагента платника. Формально оформлені (складені) первинні документи та/або сплата грошових коштів не може бути підставою для формування платником даних бухгалтерського обліку за відсутності факту придбання ним відповідних товарів (робіт/послуг) та враховуватись під час визначення об’єкта оподаткування.
Інакше кажучи, суд звертає увагу на те, що платником при виборі контрагента не було дотримано принцип «розумної (належної) обачності», тобто з боку платника не було проаналізовано (ретельно перевірено) свого контрагента на предмет наявності у нього майнових (вартісних) активів; персоналу; товарів або обсягу матеріальних ресурсів; складів для збереження товарів; відсутність/наявність кримінальних проваджень тощо.
З огляду на зазначене з метою уникнення в майбутньому непорозумінь з контрагентами та/або податковими органами рекомендуємо максимально ретельно перевірити свого контрагента на предмет критеріїв оцінки ризиковості здійснення господарських операцій:відсутність адреси масової реєстрації;наявність основних засобів для здійснення господарської діяльності; відсутність податкового боргу; відсутність статусу банкрутства; наявність працівників (або залучених за договорами ЦПХ); наявності активів, товарів або обсягу матеріальних ресурсів, відповідного обладнання або дозвільних документів; власних або орендованих складів для збереження товарів; відсутність кримінальних проваджень стосовно посадових осіб цього контрагента; відсутність інших ознак статусу ризиковості платника.
Як правило таку інформацію про контрагента можливо отримати на доступних офіційних публічних веб-ресурсах органів державної влади та інших доступних пошукових ресурсів .
