Верховний Суд висловив свою позицію щодо надання переваги нормам ГПК України порівняно із Законом про виконавче провадження щодо обчислення строків на подання позову.
У процесуальному законодавстві України визначено відмінні строки звернення до суду для захисту порушених прав. При цьому, строки передбачені кожним процесуальним кодексом можуть відрізнятись від строків передбачених у інших спеціальних законах. Виникають ситуації, коли заявнику не зрозуміло у які строки він має звертатись до суду для захисту свого права.
Нещодавно Великою Палатою Верховного Суду вирішуючи правову проблему із даного питання та з метою забезпечення формування єдиної правозастосовної практики було прийнято відповідне рішення.
Так, Товариство звернулось до господарського суду із скаргою на рішення та дії державного виконавця у строк, вказаний у спеціальному Законі про виконавче провадження (далі – Закон), яким врегульовано взаємовідносини під час здійснення процесу виконавчого провадження
Положеннями цього Закону передбачено право особи на оскарження рішень/дій виконавця протягом десяти робочих днів з моменту, коли вона дізналася або могла (фактично мала можливість) дізнатися про порушення її прав.
Отже, скаржником було подано позов саме в рамках строку, встановленого Законом.
Проте, судом 1-ої інстанції було відмовлено скаржнику у задоволенні позову внаслідок пропуску ним 10-ти денного строку, встановленого ГПК України та відсутності клопотання із обґрунтуванням його поновлення.
Апеляційний суд також підтримав висновки суду 1-ої інстанції та не задовольнив апеляційну скаргу Товариства.
Частково задовольняючи касаційну скаргу з передачею справи до суду 1-ої інстанції на стадії прийняття скарги Товариства на рішення та дії державного виконавця до розгляду Велика Палата Верховного Суду висловила наступну позицію.
Законом передбачено право особи оскаржити рішення/дії/бездіяльність, зокрема, державного виконавця. Аналогічне право закріплено і в ГПК України. Однак, Закон визначає строк у межах десяти робочих днів з моменту, коли особа дізналася/могла дізнатися про порушення її прав, а вказаним процесуальним кодексом передбачено цей же строк, лише його обчислення не в робочих, а у календарних днях.
Таким чином, існують два акти однакової юридичної сили, якими встановлюються відмінні строки для оскарження рішень/дій/бездіяльності державного виконавця під час виконання ним судового рішення.
Згідно із норм ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється згідно з нормами Конституції України, ГПК України, Законів про міжнародне приватне право, про банкрутство, а також міжнародними договорами, ратифікованими в установленому порядку. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується перед усім положеннями ГПК України, а не Законом.
ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду рішення/дій/бездіяльності державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою, порядок її розгляду та прийняття судового рішення до його виконання регулюються за правилами ГПК України. Закон про виконавче провадження регулює оскарження рішення/дій/бездіяльності державного виконавця не лише до суду, а і до органів ДВС вищого рівня.
Крім того, Законом регулюються також відносини з оскарження рішення/дій/бездіяльності виконавців при виконанні судових рішень та/або інших виконавчих документів. З урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що Закон містить загальні норми по відношенню до норм ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин:
- по перше, відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа,у тому числі рішення суду;
- по друге, відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця до суду та/або органів ДВС.
Поряд із цим, у постанові Великої Палати ВС також міститься посилання на рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) та рішення ЄСПЛ від 06.09.2005 у справі «Салов проти України» в яких зазначено, що гарантії справедливого судочинства, визначені Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), одним з аспектів яких є доступ до суду, який має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Ефективність доступу особи до суду полягає у її практичній можливості оскаржити дії, які порушують її права, за умови що з боку держави не повинні чинитися правові або практичні перешкоди для реалізації вказаного права.
Товариство звернулося до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого ГПК України, про зміст якої скаржник мав бути обізнаним, адже ГПК України є основним господарським процесуальним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами,у тому числі і визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами,строки та їх розгляд судом.
Скаржник звернувся зі скаргою на рішення і дії державного виконавця майже через 6 місяців після набрання чинності змінами до ГПК України, внесених Законом про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 № 2147, які визначають строк оскарження рішень/дій/бездіяльності державних виконавців у межах десяти календарних днів. Таким чином, застосування господарським судами встановлених процесуальних обмежень ГПК України могло було очікуваним для Товариства щодо наслідків пропуску вказаного строку.
Водночас за правилами ГПК України строки, в межах яких здійснюються певні процесуальні дії, встановлюються законом, а за їх відсутності встановлюються судом. Строки, що встановлені законом або судом підлягають обчислення у календарних роках, місяцях і днях або можуть визначатися вказівкою на настання певної події. Суд на підставі заяви учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений ГПК України, за умови обґрунтування особою поважності причин його пропуску, за винятком, коли ГПК України передбачено неможливість такого поновлення.
Хоча норми Закону і створює більш сприятливі умови для скаржника (встановлюють більш триваліший строк на оскарження), але з огляду на передбачену нормами ГПК України можливість поновлення судом пропущеного строку для подання позову щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності державного виконавця, Товариства було фактично позбавлено права на захист його інтересів, оскільки судами відмовлено у задоволенні його позову (скарги)виключно через пропускним десятиденного строку для її подання.
Отже, господарські суди 1-ої та апеляційної інстанцій, відмовивши у задоволенні позову (скарги)Товариства на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм ГПК України (процесуального права),оскільки позов, поданий після закінчення процесуальних строків підлягає залишенню без розгляду, що не позбавляє права Товариства в подальшому звернутися із клопотанням про поновлення такого строку.
Таким чином, під час оскарження рішень/дій/бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, рекомендуємо застосовувати положення саме ГПК України (спеціального процесуального закону)щодо встановлених строків для реалізації права на звернення до суду (у межах десяти календарних днів).
