Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Реалізація права на працю державних службовців через призму законодавчих нововведень, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Тематика трудових правовідносин в державі не сходить останніх півроку з перших сторінок друкованих та інтернет видань.

Реагуючи на виклики сьогодення ми продовжуємо аналізувати трансформацію сфери трудових відносин в результаті законодавчих змін, які набувають чинності внаслідок турбо режиму роботи законодавчої гілки влади з постійною систематичністю.

Кінець минулого року та початок цього був досить політизований і гучний в результаті обговорення урядового законопроекту "Про працю", який був зареєстрований у Парламенті під номером № 2708. Гучні обговорення урядового проекту, експертні висновки щодо його сильних та слабких сторін, обговорення порушення процедури узгодження та нехтування прав профспілок і, як наслідок, відкриття адміністративного провадження в ОАС міста Києва щодо його оскарження.

Однак, незважаючи на відкликання проекту № 2708 у зв’язку з відставкою уряду в сьогоднішній публікації хочемо винести на розгляд зміни до Кодексу законів про працю України, які були внесені Законом № 378 від 12 грудня 2019 року, який набрав чинності 2 лютого цього року і був презентований, як закон, що полегшує відповідальність роботодавців за порушення законодавства про працю.

Зазначений закон дійсно передбачає внесення змін до статті 265 Кодексу в частині зменшення штрафів за порушення трудового законодавства.

Разом із тим, пунктами 1 і 2 Закону № 378 внесено зміни до статей 43 із значком 1 та 49 із значком 2, якими спрощено процедуру звільнення працівників, які мають статус державних службовців.

Відтак з початку запровадження в Україні державної служби внаслідок ухвалення Верховною Радою України закону у 1993 році, зазначений розділ трудових відносин набув особливого значення щодо встановлення ряду вимог щодо вступу на службу, особливого статусу державного службовця та особливостей проходження державної служби та додаткової відповідальності і як наслідок надання державою відповідних компенсаційних преференцій у формі заробітної плати, продовженого часу відпочинку та пенсійного забезпечення державних службовців. Завдяки взаємним зобов’язанням працівника і держави, державна служба вважалась одним із престижних способів працевлаштування.

З вересня місяця 2019 року беруть початок систематичні зміни до Закону Про державну службу та Кодексу про працю, які спрямовані на спрощення процедури звільнення працівників, які мають статус державних службовців.

Так, законом від 19 вересня 2019 року за № 117 Верховна Рада розпочала спрощення процедури, визначивши за належну підставу припинення державної служби працівника з ініціативи суб’єкта призначення і як наслідок звільнення його з посади державного службовця, а також будь-які організаційно-штатні зміни, які призвели до того, що посада із конкретною назвою перестала існувати.

Однак, для реалізації такого права суб’єкт призначення все рівно повинен був дотримуватись трудового законодавства та попереджати працівника про наступне вивільнення за два місяці і виконувати обов’язок із переважного залишення його на роботі шляхом пропонування наявних вакантних посад, що було закріплено у статті 49 із значком 2 Кодексу законів про працю.

 

12 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон № 378, у якому разом із пом’якшенням відповідальності роботодавців за порушення трудового законодавства фактично обмежено права державних службовців на працю.

Обмеження полягає у встановленні скороченого терміну попередження про наступне вивільнення до 30 календарних днів та виключенні обов’язку суб’єкта призначення із  реалізації переважного права працівника щодо залишення його на роботі у випадку змін в організації виробництва і праці.

Таким чином, на сьогодні в результаті внесених змін суб’єкт призначення попереджаючи державного службовця про наступне вивільнення через скорочення посади державної служби не зобов’язаний пропонувати такому працівнику не тільки рівнозначної посади (роботи), але і роботи взагалі.

Такий же висновок викладено у роз’ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року за № 86р/з, яке розміщено на офіційному сайті органу за посиланням https://nads.gov.ua/npas/shchodo-proceduri-vvivilnennya-derzhavnih-sluzhbovciv-u-zvyazku-z-pripinennyam-derzhavnoyi-sluzhbi-za-iniciativoyu-subyekta-priznachennya-stattya-87-zakonu-ukrayini-pro-derzhavnu-sluzhbu.

 

Самим державним службовцям можемо порадити усе таки фіксувати на попередженнях про наступне їх вивільнення фактів не пропонування суб’єктом призначення їм жодної посади (роботи), подавати запити на публічну інформацію про отримання інформації щодо вакантних посад в день попередження та протягом усього часу дії попередження, аж до настання часу для звільнення. Подавати заяви про призначення на посади державної служби, які є вакантними і не запропоновані для переведення.

Усі відповіді суб’єкта призначення та його дії щодо заповнення вакантних посад нової структури чи штату в подальшому доречно використати у якості доказів в адміністративних судах для поновлення порушених прав.

Підсумовуючи викладене можемо констатувати, що зміни трудового законодавства які викликали резонанс в суспільстві та стали предметом загального обговорення і спротиву, фактично уже реалізуються на працівниках, які мають статус державних службовців та з урахуванням спеціальної процедури прийняття на державну службу та суттєвих обмежень усе більше ставлять під сумнів її престижність та можливість залучення молодих спеціалістів. А ми з вами станемо свідками формування нової судової практики застосування законодавства з питань проходження публічної служби.