Суб’єкти господарювання та фізичні особи при укладенні договорів різних видів іноді обумовлюють виконання своїх договірних зобов’язань настанням певних подій, які можуть бути відтерміновані у часі.
Зокрема, укладення договорів з відсутністю чіткого строку виконання договірних зобов’язань, наприклад використовується у сфері приватних закупівель.
При цьому таке відтермінування виконання договірних зобов’язань або настання певної події (обставини)розглядається сторонами як «відкладальна умова». Однак, такі судження доволі часто бувають помилковими.
У зв’язку з цим пропонуємо розпочати із визначення сутності «відкладальна умова», яка використовується сторонами в договорах та наведено в ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Так, відкладальна умова (обставина) в контексті ЦК України розглядається як визначення сторонами певних обставин (подій), що впливають на виникнення/зміну прав чи обов’язків сторін, щодо яких невідомо чи настануть (відбудуться) вони чи ні.
При цьому, у вказаній статті ЦК України зазначається, що у разі перешкоджанню недобросовісною стороною настанню певної обставини для виконання договірних обставин обставина вважатиметься такою, що настала, і зрозуміло також, що у разі виникнення спору такий факт потребуватиме доказування (документального підтвердження) іншою стороною в судовому порядку.
Зрозуміло, що під час виконання договірних зобов’язань недобросовісна сторона зловживає певними договірними правами чи обов’язками, і вказує на те, що за відсутності конкретно визначеного строку та/або відсутності настання певної події (обставини) унеможливлює сторону виконати договірний обов’язок або реалізувати право.
Можливо стверджувати, що в таких випадках, має місце саме невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань недобросовісною стороною.
Норми ст. 530 ЦК України передбачають, що за відсутності строку виконання зобов’язання, воно обумовлюється вказівкою на настання певної події, з настанням якої виконується договірне зобов’язання/реалізується право.
Також у разі якщо конкретний строк виконання договірних зобов’язань не встановлено він може бути визначений з пред’явленням вимоги і визначенням розумного строку щодо необхідності виконання цих зобов’язань.
Отже, невиконання зобов’язань або неналежне виконання договірних зобов’язань у зв’язку із незабезпеченням виконання договірних зобов’язань між боржником та його контрагентом не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.
Тому, добросовісний суб’єкт господарювання укладаючи договори із контрагентами розраховує на отримання оплати за виконані ним роботи або поставлену продукцію, відповідно й обов’язки контрагентів у договорах визначені як своєчасна сплата за виконані роботи/поставлену продукцію, що пов’язана не з конкретно визначеним строком, а пов’язана з настанням певної події – в даному випадку отримання контрагентами грошових коштів від замовників та перерахування їх останніми контрагентам.
У зв’язку із цим, несвоєчасна оплата/або відсутність оплати контрагентами за укладеним договорами є саме порушенням договірних зобов’язань за укладеними договорами із добросовісним суб’єктом господарювання, а не відкладальною умовою пов’язаною з перерахуванням цим контрагентам грошових коштів замовниками за укладеними з ними договорами.
Враховуючи, що договірні зобов’язання добросовісного суб’єкта господарювання щодо виконання робіт або поставки продукції фактично виконуються (продукцію або роботи отримує безпосередньо замовник), то для контрагента – наступає обов’язок здійснити оплату у повному обсязі та відповідно вживати заходи щодо отримання вказаних коштів у замовника, у тому числі до них звертатися з листами і претензіями щодо здійснення такого перерахування грошових коштів.
Зрозумілим також є те, що добросовісна сторона намагається у будь-який спосіб врегулювати спірне питання та вплинути на недобросовісну сторону щодо виконання нею договірного зобов’язання/або реалізації права, і не завжди такі механізму впливу є ефективними (невірно обрані способи захисту порушеного права).
Наприклад, з аналізу судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що суди не розглядають невиконання договірних зобов’язань у якості підстави для визнання договорів недійними і вважають це неналежним способом захисту порушеного права, а також відмовляють у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання внести зміни до договору або зобов’язання вчинити дії щодо здійснення розрахунку за договором, оскільки це втручання суду в договірні відносини сторін та обмеження принципу свободи договору і за відсутності доказів наданих позивачем такі вимоги визнаються судами необґрунтованими.
З огляду на вищевикладене, суб’єкту господарювання необхідно забезпечити збирання доказів для подальшого звернення в суду про стягнення заборгованості за таким договором у якості доказів, зокрема можуть бути використані наступні документи:
– договори та первинні документи за основним договором суб’єкта господарювання із контрагентом (боржником);
– листування (листи у паперовій та електронній формі) суб’єкта господарювання із контрагентом (боржником) та замовником щодо здійснення оплати за поставлену продукцію/виконані роботи/надані послуги;
– залучення у якості третьої особи замовника та витребування у нього необхідних документів щодо підтвердження факту здійснення розрахунків із контрагентом (боржником).
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
