При укладенні суб’єктами господарювання договорів кожна із сторін має на меті отримати певний результат виконання господарських зобов’язань за договором та у зв’язку з цим розраховує на своєчасне та повне виконання таких зобов’язань іншою стороною.
Однак, в силу певних суб’єктивних чи об’єктивних обставин контрагент суб’єкта господарювання не виконує або виконує не належним чином прийняті на себе договірні зобов’язання, і за умови якщо таке виконання умов договору для суб’єкта господарювання в подальшому залишається необхідним (актуальним), він зокрема може звернутися до суду із позовом до контрагента про виконання узгодженого сторонами та чітко визначеного договірного зобов’язання.
В договорах поставки з урахуванням вимог ЦК України для кожної із сторін встановлюються відповідні зобов’язання: для постачальника – своєчасно та у повному обсязі поставити товар, а для покупця – відповідно прийняти товар та своєчасно і у повному обсязі оплатити його.
При оскарженні постачальником до суду порушення зобов’язань покупцем спірними є питання своєчасності та повноти оплати за поставку товару (у разі авансового платежу) або за фактично поставлений товар (у разі здійснення поставки з подальшою оплатою).
Зрозумілим і очевидним є те, що ці зобов’язання є грошовими, а при зверненні із позовом до суду такі вимоги визначаються як майнові вимоги, що впливає на визначення розміру суми судового збору, що підлягає сплаті до держбюджету та яка також вказується в такому позові.
У випадку, коли позов подається покупцем щодо зобов’язання постачальника виконати поставку товару, виникають спірні питання щодо віднесення таких позовним вимог до вимоги майнового чи немайнового характеру, і пов’язаної із цим сплати судового збору у належному розмірі.
Деякі суб’єкти господарювання вважають, що оскільки контрагент за договором зобов’язаний здійснити поставку товару, і це безпосередньо не пов’язано із грошовими вимогами, то відповідно така вимога не являється вимогою майнового характеру.
Однак, Велика Палата Верховного Суду (далі – ВПВС) сформувала іншу позицію щодо цього спірного питання (у постанові від 25.08.2020 в справі за № 910/13737/19).
У вказаній справі предметом розгляду були вимоги щодо зобов’язання контрагента виконати умови укладеного договору і поставити узгоджений сторонами товар. При цьому позивач визначив такі вимоги як немайнові та сплатив передбачену законодавством суму судового збору для таких вимог.
Суд 1-ої інстанції своїм рішенням (ухвала суду) залишив без розгляду позовну заяву, оскільки позивач не усунув її недоліки у вказаний судом строк (недоплатив суму судового збору, враховуючи те, що така вимога є майновою). Такий висновок зробив апеляційний суд та залишив рішення суду 1-ої інстанції без змін.
Позиція судів цих інстанцій аргументована тим, що це вимога відноситься до вимог майнового характеру, відтак позивач повинен був доплатити судовий збір у розмірі, передбаченому для цього виду вимог.
Суд касаційної інстанції передав дану справу для розгляду до ВПВС. Підставою слугували висновки КГС ВС у справі за № 922/3655/16 від 12.09.2018 р., де зокрема було зазначено, що до немайнової вимоги належить вимога об’єктом якої є певне благо, яке не має грошової оцінки (вчинити дії або утриматися від дій).
ВПВС за результатами розгляду касаційної скарги залишив її без задоволення, і рішення судів без змін.
Мотиви такого рішення полягали в наступному.
Відповідно до вимог ГПК України одним із реквізитів позовної заяви є зазначення у ньому ціни позову, якщо вимоги мають грошову оцінку, тобто позов із вимогами майнового характеру.
До позовів із вимогами майнового характеру належать позови, які містять спірні вимоги про наявність прав на майно та/або грошові кошти, на їх володіння чи використання.
Якщо вимоги маються вартісний або грошовий вираз – це підтверджує їх приналежність до майнових.
Розмір судового збору з позовів із майновими вимогами розраховується із вартості такого майна (1,5 % від такої вартості).
А оскільки вимога позивача у цій справі щодо поставки товару на певну суму має вартісний (грошовий) вираз, то відповідно ця вимога є майновою, і судовий збір має справлятися у розмірі визначеному для вимог майнового характеру.
Таким чином, перед подачею позовної заяви до суду у будь-якому процесуальному судочинстві позивачам слід визначатися не лише із правильністю формулюванням вимог, а також із їх віднесенням до майнових та/або немайнових, чи можливого поєднання обох вимог в позовній заяві.
