У трудових спорах щодо визнання незаконним звільнення працівників і поновлення їх на посаді мають місце спори у зв’язку із порушенням прав працівників під час їх вивільнення (недотриманням процедури попередження працівників про їх подальше звільнення, зумовлене змінами в організації виробництва і праці).
На думку роботодавців, ключовим моментом при дотриманні вказаної процедури є повідомлення працівника про подальше звільнення, у встановлений КЗпП України строк.
Натомість, норми КЗпП України, які регулюють порядок вивільнення працівників містять акцент й на інших важливих питаннях, що потребують вирішення роботодавцем для забезпечення реалізації трудових прав працівників, які підлягають такому вивільненню.
Зокрема, зосереджено увагу на тому, що при здійсненні відповідного попередження роботодавець зобов’язаний одночасно запропонувати працівнику іншу роботу на тому підприємстві, і лише при наявності факту відмови працівника від продовження трудової функції у змінених умовах праці роботодавець може реалізувати право на звільнення такого працівника.
Для категорії таких працівників як держслужбовці порядок вивільнення застосовується з урахуванням особливостей норм Закону про держслужбу.
Водночас,норми КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання Законом про держслужбу особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 вказаного Кодексу.
Верховним Судом у справі № 240/10996/20 зазначено, як неодноразово наголошувалося, що у разі реорганізації державної установи, яка у тому числі відноситься до змін умов праці, на роботодавця покладається обов’язок щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення одночасно з таким попередженням.
При цьому, роботодавець повинен запропонувати працівнику, який підлягає подальшому вивільненню всі можливі вакансії, що відповідають його посаді, кваліфікації, освіті, які наявні на цьому підприємстві, незалежно від того, на якій посаді та в якому структурному підрозділі підприємства працює працівник, що підлягає вивільненню.
Такі правові позиції містяться у низці постанов ВС (від 11.06.2020 р. у справі № 826/19187/16; від 31.03.2020 р. у справі №826/6148/16; від 09.10.2019 р. у справі № 821/595/16; і в постанові ВП ВС від 18.09.2018 р. у справі № 800/538/17).
Водночас, як звертає увагу ВС такий обов`язок щодо забезпечення працевлаштування працівника покладається на роботодавця з моменту попередження працівника про вивільнення до моменту розірвання трудового договору з ним, що в свою чергу охоплює усі вільні вакантні посади, які з`явилися протягом всього цього періоду і були в наявності на день звільнення такого працівника.
Відповідні правові позиції, висловлені в деяких постановах ВС (наприклад, від 25.07.2019 р. у справі № 807/3588/14;від 27.05.2020 р. у справі № 813/1715/16).
Таким чином, підсумовуючи все вищезазначене, на роботодавця у разі вивільнення працівника покладається одночасно обов’язки щодо забезпечення його своєчасного попередження у встановленому порядку та пропонування такому працівникові вакантних посад наявних на підприємстві аж до моменту його звільнення.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат судової практики
ID Legal Group
