Ми вже розміщувалися публікації щодо особливостей оскарження податкових консультацій, як ІПК, так і узагальнюючих та наводили аналіз судової практики щодо застосування норм Податкового кодексу України (далі – ПК України) з урахуванням обставин відповідної категорії справ.
Визначення терміну «ІПК», її змісту та форм, порядки звернення платника щодо їх отримання, надання їх податковими органами, а також наслідки використання їх платниками під час здійснення ними господарської діяльності визначено Податковим кодексом України.
Цього разу розглянемо справу № 826/24145/15 щодо оскарження платником ІПК з питань здійснення роботодавцем (податковим агентом) донарахувань сум ЄСВ із застосуванням понижуючого коефіцієнта до розміру нарахованої зарплати працівникам або нарахованої винагороди фізичним особам за договорами ЦПХ.
За результатами розгляду цієї справи суд 1-ої інстанції задовольняючи позов платника прийшов до висновку, що забезпечення належного захисту платника та поновлення його порушеного права слід здійснити не лише шляхом задоволення вимог про визнання протиправною та скасування ІПК, а також шляхом зобов’язання податкового органу видати нову ІПК з питання вказаного у зверненні платника та з урахуванням висновків суду, наведених у судовому рішенні.
Апеляційний суд під час розгляду відповідної скарги податкового органу у прийнятому рішенні також зробив подібний висновок щодо наслідків скасування ІПК.
Натомість, Касаційний суд під час перегляду цієї справи висловив у власному рішенні дещо відмінні висновки порівняно із висновками судів 1-ої та апеляційної інстанцій, які полягають у наступному.
Касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що ІПК є актом індивідуальної дії, оскільки містить правову позицію податкового органу щодо використання певних норм законодавства з питань оподаткування, яка надається цим органом у межах наділених повноважень і може бути оскаржено платником до суду, а також із висновками щодо наявності підстав для скасування ІПК, що полягає у незабезпеченні податковим органом належного розгляду питання платника, вказаного у його зверненні за відсутності фактичної відповіді на порушене питання.
Однак при цьому зазначив, що наслідки скасування ІПК згідно з нормами ПК України та Законі про ЄСВ чітко визначають, що набрання законної сили судового рішення щодо скасування, зокрема ІПК є підставою (наслідком) для виникнення обов’язку у податкового органу щодо прийняття нової ІПК на заміну скасованої з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні, а зміну судом способу захисту порушеного права шляхом зобов’язання надати нову ІПК слід вважати передчасною, тому що порушення права платника матиме місце лише у подальшому у разі бездіяльності цього органу щодо ненадання нової ІПК, і відповідно у цій частині висновок судів є хибним.
З огляду на вище викладене, змушені констатувати, що отримання ІПК від податкового органу все частіше нівелює мету її запровадження через небажання цих органів давати конкретні аргументовані та змістовні відповіді на поставлені платником питання, а судовий захист порушеного права на отримання конкретної відповіді в ІПК має усі шанси бути тривалим, і не відомо чи буде актуальною надана консультація після закінчення судового розгляду справи.
З метою збереження коштів на оплату судового збору рекомендуємо при підготовці позову до суду наводити обґрунтування виключно вимогою про визнання протиправною та скасування ІПК, оскільки обов’язок у податкового органу щодо видання нової ІПК з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні згідно норм ПК України виникатиме автоматично.
