В категоріях адміністративних справ у спорах з податковими органами серед підстав оскарження податкових повідомлень рішень (далі – ППР) є неправомірні нарахування суб’єктам господарювання зобов’язань з податків (зборів) та штрафних санкцій з цих податків (зборів), зумовлено «безпідставністю» (на думку податкових органів) формування певних видів витрат цих платників на господарську діяльність.
Тому, у сьогоднішній публікації пропонуємо розглянути висновки судів у справах № 821/4062/13-а та № 806/1417/16, в яких містяться висновки щодо правильності включення платниками певних витрат до витрат господарської діяльностіта відповідно щодо протиправності складених ППР.
Так наприклад, у справі № 821/4062/13-а одним із порушень, які були встановлені податковим органом в акті перевірки було безпідставне включення платником до витрат господарської діяльності витрат працівників у відрядженні на оплату таксі.
При вирішенні цього спору суд 1-ої інстанції зазначив, що будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують (пов’язують) відрядження працівників із діяльністю такого платника, зокрема (але не виключно) до них відносяться: запрошення сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника.
Оскільки згідно з чинним законодавством користування у відрядженні послугами таксі не заборонено, рішення щодо відшкодування витрат на такі послуги має прийматися керівником підприємства.
В матеріалах справи були наявні, копії наказів керівника підприємства, яким дозволено працівникам цього підприємства під час відрядження користуватися всіма видами транспорту (до якого також відноситься й таксі).
Також в матеріалах справи були наявні копії звітів працівників підприємства про відповідні відрядження, в яких зокрема відображені також витрати на відрядження та надано копії розрахункових документів, що підтверджують ці витрати, до того ж цей факт не заперечувався і податковим органом в акті перевірки.
Отже, будь-які суми відшкодування витрат у зв'язку із відрядженням, зокрема відшкодування проїзду працівників в таксі під час відрядження з дозволу керівника підприємства, не являються додатковим благом цих працівників та не можуть включатись до їх оподатковуваного доходу, якщо ними надано документи, що засвідчують вартість цих понесених ним витрат у відрядженні.
Аналогічний висновок висловив й апеляційний суд.
Суд касаційної інстанції коротко резюмував висновки судів попередній інстанцій та зазначив, що наявні в матеріалах справи докази (копії документів), яким надано належну оцінку судами попередніх інстанцій, підтверджують безпосередній зв’язок витрат, понесених працівниками Товариства під час відрядження, з господарською діяльністю Товариства, тому, з огляду на приписів Податкового кодексу України(далі – ПК України), вказану суму не було включено до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на законних підставах – це відповідно слугувало залишенню касаційної скарги податкового органу без задоволення, а рішень попередніх судів – без змін.
У справі № 806/1417/16 підставою для складання ППР було безпідставне віднесення ФОПом витрат на оплату праці офіціантів, які на думку податкового органу, не пов'язані із господарською діяльністю платника, оскільки реалізація напоїв та інших товарів здійснюється через бар і використання праці офіціантів ФОП не потребує.
Суд 1-ої інстанції зазначив, що суб’єкт господарювання має право самостійно визначати необхідну кількість найманих працівників, для здійснення своєю діяльності. Норми ПК Українита інших актів законодавства України не дають права податковим органам визначати доцільність тих чи інших посад, наявних у суб’єкта господарювання, та застосовувати санкції за недоцільні, на думку податкового органу, робочі місця.
Апеляційний суд погодився із висновком суду 1-ої інстанції, що праця офіціантів тісно пов’язана із господарською діяльністю ФОПа, тому податковим органом безпідставно знято витрати на оплату праці цих працівників.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішень попередніх судів – без змінаргументуючи тим, що судами правильно взято до уваги, що функція податкового контролю не призначена перевіряти економічну доцільність рішень суб’єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, оскільки останні наділені самостійністю та повноваженнями при виборі необхідних посад працівників, обумовлених веденням певного виду господарської діяльності. А тому відсутні підстави виключати з обліку витрати на оплату праці офіціантів лише з мотивів недоцільності їх роботи в господарській діяльності платника. До того ж, робота офіціантів фактично спрямована на забезпечення господарської діяльності платника.
Таким чином, з аналізу вказаних судових рішень, однозначним є висновок, що при формуванні витрат господарської діяльності платників обов’язковими умовами для віднесення їх до склад вказаних витрат є наявність дійсного зв’язку цих витрат з певною господарською діяльністю платника та їх підтвердження відповідними первинними документами.
