Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Висновки судів щодо забезпечення позову в господарському процесі, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Порядок, підстави та види заходів щодо забезпечення позову, вимоги до форми та змісту відповідної заяви у господарському процесі унормовано окремою главою ГПК України.

Наявність цього інституту у процесуальному законодавстві породжує взаємовиключні позиції сторін і неоднозначні висновки судів різних юрисдикцій та інстанцій щодо його застосування.

Позивачем цей інститут розглядається як фактична гарантія захисту його порушеного права від неналежного виконання прийнятого судового рішення в подальшому, до того ж процесуальним законодавством встановлено достатньо короткий строк для розгляду судом такої заяви (дводенний строк).

Відповідач навпаки розцінює такий інститут як обмеження або навіть порушення його прав, які в цілому можуть негативно вплинути на ведення ним господарської діяльності.

Роль суду у вирішенні питання щодо забезпечення позову полягає у досягненні балансу інтересів обох сторін шляхом вивчення обставин справи, дослідження доказів, якими обґрунтовується потреба у його застосуванні (заявником повинні доводитися співмірність та відповідність певного заходу наслідкам, які передбачається досягти його застосуванням), співставлення певного конкретного заходу (або декількох заходів) забезпечення позову та його наслідків.

Критеріїв, які впливають на оцінку обґрунтованості доводів щодо потреби у використання певного заходу забезпечення позову ГПК України не закріплено, однак вони визначені постановою Пленуму ВГСУ № 16 від 26 грудня 2011 року, що стосується питань застосування заходів забезпечення позову, які, незважаючи на неодноразові зміни внесені до Кодексу (у тому числі, невідповідності посилання на статті та зміни порядку застосування цього інституту), продовжують враховуються господарськими судами під час розгляду відповідних заяв.

Розглянемо на прикладі справи № 916/1572/19 як здійснювалося судом дослідження документів (доказів), якими обґрунтовувались обставини щодо необхідності застосування вказаного інституту шляхом накладення арешту на грошові кошти контрагента у зв’язку з наявністю грошового боргу по договору.

Суд 1-ої інстанції у рішенні ретельно дослідив надані позивачем копії документів та інформації, яка підтверджує обґрунтовані доводи щодо застосування виду забезпечення позову, серед яких зазначено:

  1. наявність кримінальних проваджень щодо незаконного вторгнення представників контрагента на території підприємства позивача та кримінального провадження щодо навмисного невиконання зобов’язань з оплати за отриманий товар за договором поставки (який до речі був предметом розгляду справи № 916/1572/19);
  2. згідно відомостей в ЄДРПОУ розмір статутного капіталу контрагента складає 21 000,00 грн., що є значно меншою від суми заборгованості по договору;
  3. згідно відомостей з Держреєстру речових прав на нерухомість та Єдиного реєстру відчуження об’єктів нерухомості контрагента об’єкти нерухомості у нього відсутні.

З урахуванням вказаних вище доводів та документів позивача суд зробив висновок про наявність ризиків щодо невиконання контрагентом договірних грошових зобов’язань та щодо можливості задоволення вимог позивача лише за рахунок коштів контрагента, наявних на банківських рахунках, а також про достатність цих доказів, які свідчать про ризики ускладнення виконання або взагалі невиконання рішення суду в подальшому.

При цьому суд зазначив, що такий захід як накладення арешту на грошові кошти в розмірі суми позовних вимог не перешкоджають здійсненню контрагентом його господарської діяльності, оскільки у цьому випадку він позбавляється права лише на відчуження частини його грошових коштів, наявні на рахунках, однак цей захід є гарантією виконання ним рішення суду при задоволенні позову.

Із висновками суду 1-ої інстанції погодився апеляційний суд.

Касаційний суд зробив висновок про те, що застосовані судом 1-ої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам господарських процесуальних норм щодо застосування цього виду заходу.

Таким чином, у разі прийняття рішення щодо застосування цього інституту суб’єкту господарювання слід обрати необхідний вид забезпечення позову (або кілька видів) з урахуванням особливостей обставин справи, забезпечити підготовку відповідної заяви з відповідністю її вимогам ГПК, з наведенням доводів (аргументів, міркувань), що обґрунтовують застосування певного виду заходу з підкріпленням доказів, які можуть підтвердити наявність підстав для його застосування та зумовити невиконання в подальшому судового рішення, прийнятого на користь суб’єкта господарювання (позивача).