Питання щодо правильності визначення розміру орендної плати за землю є предметом розгляду не лише адміністративних спорів з податковими органами стосовно нарахування та сплати орендної плати, а й господарських спорів між суб’єктами господарювання та місцевими радами.
Пропонуємо розглянути висновки судів в господарській справі № 922/393/18 щодо визначення розміру орендної плати землі згідно даних її нормативно-грошової оцінки.
Рішення суду 1-ої інстанції було мотивовано тим, що земля щодо якої місцевою радою здійснено розрахунок орендної плати, в установленому порядку відповідно до норм Земельного кодексу не була сформована як об’єкт права, оскільки вона не мала ні визначених територіальних меж, ні кадастрового номера, інформація щодо неї не внесена до Держгеокадастру.
Орендна плата згідно норм ЦК України та Закону про оренду землі – це платіж, який сплачується орендарем орендодавцеві за користування землею як об’єктом оренди відповідно до укладеного між ними договору оренди.
Орендна плата за землі, яка належить до державної та комунальної власності розраховується на підставі їх нормативно-грошової оцінки, а відповідно зміна останньої має наслідком зміну розміру орендної плати.
Натомість, місцевою радою було здійснено розрахунок неотриманої орендної плати згідно площі конкретної земельної ділянки, вказаній в акті її територіального обстеження, складеного представниками місцевої ради.
Однак, такий доказ не був прийнятий судом 1-ої інстанції як належний, оскільки норми Закону про оцінку земель чітко передбачають визначення орендної плати конкретної земельної ділянки відповідно до даних її нормативно-грошової оцінки (даних з витягу технічної документації окремої земельної ділянки).
При цьому витяг з техдокументації земельної ділянки місцевою радою до суду не надався, і тому відповідно суд зробив висновок про необґрунтованість та безпідставність розрахунків місцевої ради.
На підставі вищевказаних висновків суд 1-ої інстанції своїм рішенням відмовив місцевій раді у задоволенні позову.
Місцева рада до своєї апеляційної скарги додала витяг з техдокументації про нормативну грошову оцінку земельноїділянки, з клопотанням про визнання поважним причини неподання цього документу до суду 1-ої інстанції під час розгляду ним справи, однак апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що неподання місцевою радою доказу в справі свідчить про недоведення ним суми безпідставного збагачення суб’єкта господарювання у вигляді несплаченої орендної плати.
Тому у своєму рішенні апеляційний суд підтримав позицію суду 1-ої інстанції.
Касаційний суд мотивуючи своє рішення звернув увагу на те, що судом 1-ої інстанції та апеляційним судом не було надано необхідну (належну) оцінку деяким доказам в справі, які могли вплинути на розрахунок суми неотриманої орендної плати.
Так, судом 1-ої інстанції та апеляційним судом помилково залишено поза увагою ненадання позивачем до матеріалів справи витягів із техдокументації про нормативно-грошову оцінку 2 земельних ділянок, що не виключає помилковість розрахунку неотриманої орендної плати, здійсненого місцевою радою.
Касаційний суд не наділений повноваженнями перевіряти доводи сторін щодо спірного розрахунку розміру неотриманої орендної плати, здійсненого місцевою радою щодо земельних ділянок, віднесених до певних категорій.
Водночас, Касаційний суд погодився із висновками суду 1-ої інстанції та апеляційного суду щодо відмови місцевій раді в задоволенні позову, враховуючи обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій:
– земельна ділянка щодо якої місцевою радою був здійснений розрахунок, не була сформована як об’єкт права оренди (оскільки щодо цієї ділянки відсутні: визначення її територіальних меж, кадастровий номер, відображення даних про її реєстрацію в Держгеокадастрі та Держреєстрі речових прав на нерухомість);
– ненадання місцевою радою до суду 1-ої інстанції витягу з техдокументації про нормативно-грошову оцінку земельноїділянки, що являється предметом розгляду справи;
– застосування коефіцієнтів до конкретної земельної ділянки, які використовуються при здійсненні розрахунку орендної плати такої ділянки повинно визначатися з урахуванням даних дійсної нормативно-грошової оцінки, а не місцевою радою на власний розсуд;
З огляду на вищевикладені висновки господарських судів у наведеній справі, рекомендуємо суб’єктам господарювання будувати власну позицію (доводи) на нормах законодавства, які передбачають обов’язковість визначення місцевою радою орендної плати певної конкретної земельної ділянки на підставі витягу з техдокументації про її нормативно-грошову оцінку або у разі зміни такої – останнього (дійсного) витягу з оновленими даними про нормативно-грошову оцінку.
