Суб’єкти господарювання та фізичні особи (резиденти) укладаючи будь-які види договорів та погодження питання проведення розрахунків, апріорі, передбачають в таких договорах під час здійснення розрахунків використовувати національну валюту (гривню).
Однак враховуючи, що деякі види товарів (робіт або послуг) можуть замовлятися (або придбаватися) на підставі договорів ЗЕД у нерезидентів, у тому числі, з метою їх подальшої реалізації українським суб’єктам господарювання,досить часто в договорах продажу (або поставки) вказується іноземна валюта (як правило в американських доларах або євро), з якою в подальшому пов’язується ціна договору, визначена в гривневому грошовому еквіваленті.
Відповідно при укладенні договору:одна сторона (постачальник/покупець) розраховує на своєчасне та в повному обсязі отримання оплати за товар (роботи/послуги), а друга сторона – на своєчасне отримання товару (робіт/послуг), і для кожної з них має суттєве значення коливання (зміна) курсу іноземної валюти, яка у тому числі зумовлена своєчасністю виконаних сторонами договірних зобов’язань.
У цій публікації розглянемо висновки судів щодо стягнення суб’єктом господарювання курсової різниці як результату упущеної ним вигоди.
Упущена вигода є одним із різновидів збитків, в контексті терміну, визначеного ЦК України, яка відноситься до доходів, що могли б реально бути одержаними особою, за умови коли б право цієї особи не було порушене.
Слід погодитися, що визначення цього терміну в ЦК України достатньо узагальнене, і при застосуванні його на практиці у суб’єктів господарювання чіткого розуміння, що ж являє собою термін «упущена вигода», немає.
Однак зауважуємо, що саме у цьому визначенні терміну «упущена вигода» і криється її сутність – отримання особою «реального» доходу, яке мало б місце при належному виконанні договірних зобов’язань.
В судових рішення на рівні касаційної інстанції за минулий рік, що розміщені в ЄДРСР висновки щодо неналежності курсової різниці до упущеної вигоди є аналогічними щодо вирішення вказаного питання, оскільки ґрунтуються на правових висновках Великої Палати ВС (постанова в справі за № 750/8676/15-ц від 30.05.2018) і полягають вони в наступному.
В розумінні терміну «упущеної вигоди» відшкодуванню підлягають лише збитки, що передбачали отримання особою конкретного доходу, визначеного у певному грошовому розмірі, які дійсно реально могли бути нею отримані за відсутності її порушеного права.
Тому, формування у позовній заяві вимоги про відшкодування упущеної вигоди зумовлює покладення на кредитора у зобов’язанні (особу, право якої порушено) обов’язку щодо доведення можливості «реального» отримання ним конкретного доходу, однак перешкодою для його отримання стало порушення боржником у зобов’язанні права кредитора.
Зокрема, доведенню в судовому порядку підлягає не лише обґрунтування факту дійсного отримання кредитором «реальних» доходів, а й зв'язок з неможливістю отримання такого доходу по причині неправомірних дій боржника у зобов’язанні (відповідача), що позбавили кредитора отримати дохід.
При цьому,висновок судів є достатньо очевидним, що курсова різниця в розумінні норм ЦК України не відноситься до упущеної вигоди, оскільки такий дохід міг бути й не отриманий кредитором у разі належного виконання боржником свого зобов’язання.
Коливання (зміну) курсу валюти, що спричинила її курсову різницю, не являється неправомірними діями боржника щодо невиконання зобов’язання, і відповідно це не може позбавити кредитора можливості отримати «реальний» очікуваний дохід.
Такі висновки, зокрема містяться у постановах КЦС ВС в справі № 213/861/18 від 16.03.2020; в справі № 758/583/15-ц від 20.05.2020; в справі № 204/2379/15-ц від 10.06.2020; в справі №766/7004/17 від 10.06.2020.
Отже, як можемо спостерігати вищевказані висновки судів з цього питання є однозначними, і, відповідно, безсумнівно позовні вимоги щодо стягнення упущеної вигоди очевидно не можуть пов’язуватися із курсовими різницями, що виникають у зв’язку із коливанням курсу іноземної валюти.
