Розуміючи, що після подачі річної звітності, велика кількість платників податків зверне свою увагу на наступний, досить важливий етап декларування (це ідентифікація, дослідження, обґрунтування та декларування контрольованих операцій), ми вирішили звернутись до теми саме цих операцій. Увагу нашого об’єднання привернув досить «свіженький» лист Мінфіну щодо визнання окремих операцій контрольованими від 01 лютого 2019 року №11420-08-63/2874, який було видано по запиту ДФС України. Тема листа присвячена досить несподіваним операціям – виплаті заробітної плати. І що найцікавіше, представники Мінфіну, проаналізувавши положення ПКУ, дійшли до висновку, що за умови відповідності вартісним критеріям (загальний дохід платника податку понад 150 млн. грн, сума нарахованої з/п перевищує 10 млн. протягом звітного періоду) і у випадку нарахування такої заробітної плати нерезиденту такі операції можуть бути ідентифіковані як контрольовані з усіма наслідками, що витікають з цього.
ДФС, у своєму офіційному виданні «Вісник. Офіційно про податки», підтвердила такий висновок та попередила про необхідність декларування таких операцій у Звіті про контрольовані операції.
Але приписка про те, що кожну такого роду операцію потрібно розглядати лише за детально вивченими умовами та обставинами і первинними документами, залишає надію на те, що податківці не поставлять собі за мету банальне та без розбірливе нарахування штрафу за недекларування обсягів контрольованих операцій, а все ж будуть керуватись здоровим глуздом.
Давайте спробуємо розібратись, які ж випадки нарахування з/п іноземцю можуть бути трактовані як контрольовані операції.
По-перше, заробітна плата відповідно до положень Закону «Про оплату праці» – це винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто нарахування та виплата заробітної плати передбачає наявність у двох сторін – працівника та роботодавця трудових відносин (за усним або письмовим трудовим договором).
Для працевлаштування іноземців в Україні діє ряд необхідних умов, до яких, зокрема відносяться :
Отримання дозволу на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, для чого іноземці подають відповідним установам заяву роботодавця, копію паспорту іноземця, фотокартки, проект трудового договору (контракту), за необхідності інші додаткові документи;
Встановлення мінімальної заробітної плати на рівні не менше ніж 10 мінімальних заробітних плат;
Платність від імені роботодавця за видачу або продовження дії дозволу на застосування праці іноземців.
Відзначимо, що отримання дозволу на використання праці іноземців в Україні є підставою для отримання іноземцем посвідки на тимчасове проживання в Україні. При цьому за положеннями пункту 162.1.2. статті 162 ПКУ фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні є платником ПДФО (крім доходів від дипломатичної чи прирівняної до неї міжнародним договором діяльності), а відповідно до п.1.1 п.161 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПКУ також і платником Військового збору. Ці норми ПКУ цілком корелюються із переважною більшістю Конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, в яких зазвичай передбачається, якщо робота за наймом здійснюється іноземцем в другій договірній державі, така винагорода, одержана у
зв'язку з цим, може оподатковуватись у цій другій Державі. Із існуючої практики саме так і випливає, що заробітна плата іноземця, нарахована в Україні, оподатковується податком на доходи фізичних осіб теж в Україні.
Отож, в підсумку, можливо зазначити, хоч працевлаштований іноземець, який отримує заробітну плату в Україні, і не набуває українського громадянства (залишається нерезидентом), при цьому:
може залишатись громадянином будь-якої іншої держави у тому числі тієї, що входить до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПКУ,
- може бути пов’язаною особою до суб’єкта господарювання, на якому він працевлаштован,
- отримує заробітну плату як високооплачуваний професіонал, що в підсумку за рік перевищуватиме 10 млн. грн. (на місяць – це біля 30 тис. євро)
- за законодавчими вимогами сплачує до бюджету України ПДФО та Військовий збір із суми усієї нарахованої йому винагороди у вигляді заробітної плати.
Тобто формально виконуватиметься вимога щодо визнання операції контрольованою з нерезидентом, який не сплачує прибутковий податок із отриманих в Україні доходів в країні де є резидентом, але ж цей податок сплачуватиметься в Україні. І не зрозуміло, чи за таких обставин контролери наполягатимуть на контрольованості операцій з нарахування та виплати зарплати нерезиденту? Мабуть залишається дочекатись лише конкретної практики з цього питання.
Але ж у яких випадках все ж існує ризик визнати виплати працівнику контрольованими операціями?
На нашу думку, підводні камені можуть бути присутні у прихованих трудових відносинах, до яких відносяться виплати на ФОПів. Оскільки особа без українського громадянства може бути зареєстрована суб’єктом підприємницької діяльності та може обрати спрощену систему оподаткування. Така система оподаткування не пов’язана зі сплатою прибуткового податку на загальних підставах, ні в Україні, ні в державі фізичної особи (де вона є резидентом), – саме цей випадок, ймовірно, може розглядатись як виплата винагороди прихованому співробітнику з наслідками, що витікають з цього, щодо контрольованості операцій та обґрунтування відповідності їх ціноутворення принципу «витягнутої руки».
