Як протидіяти під час необґрунтованого арешту майна у своєму блозі на порталі ЛІГА:Закон розповідає адвокат, партнер юридичного об’єднання ID Legal Group Олег Добровольський.
Будь-яке кримінальне провадження (і податкове – не виключення), відповідно до ч.1 ст.2 КПК України, має одним зі своїх завдань захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Окреме місце посідає мета запобігання необґрунтованому процесуальному примусу.
Для виконання цього та інших завдань чинний КПК України передбачає такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
При чому, він настільки дієвий, що мало хто зі слідчих-податківців може побороти спокусу його застосування в цілях, що, м’яко кажучи, не відповідають вищеназваним.
Як протидіяти процесуальному свавіллю спробуємо розібратись у цій публікації.
Арешт майна полягає у тимчасовому обмеженні прав власника або володільця цього майна на відчуження, розпорядження та/або користування своїм майном задля запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При цьому, арешт майна може застосовуватись не з будь-якою метою, а лише з тією, яка передбачена ч.2 ст.170 КПК України. Головною з них, в тому числі і в податкових кримінальних провадженнях, є мета забезпечення збереження речових доказів.
Крім того, що речовий доказ – один з найпоширеніших джерел доказів, арешт майна з метою забезпечення його збереження дозволяється щодо майна будь-якої особи, що і дозволяє без особливих обґрунтувань та процесуальних зусиль обмежити відповідне її право.
Нажаль, завантаженість слідчих суддів і незалучення власника або його представника до участі у засіданні, в якому розглядається питання про арешт майна, унеможливлює здійснення належного судового контролю, а тому останнім часом в податкових кримінальних провадженнях надзвичайного поширення набула порочна практика накладення за клопотаннями слідчих арешту на грошові кошти суб’єктів підприємницької діяльності, що зберігаються на банківських рахунках.
Виникає питання: чому ж практика порочна? Адже, відповідно до ч.ч.2, 10 ст.170 КПК України,з одного боку, дозволяється арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів, а з іншого – арешт може бути накладений на грошові кошти на банківських рахунках.
Це дійсно так, але сама можливість вчинення процесуальної дії не свідчить про її універсальність і допустимість за будь-яких обставин та умов.
Для того, щоб відповісти на це питання, слід розібратись з тим, а що ж таке – речовий доказ.
Не потрібно мати юридичної освіти, щоб зрозуміти, що речовий доказ тому і називається речовим, оскільки головною його властивістю є те, що його можна, як то кажуть, «помацати». Юридично грамотною мовою (презюмуємо, що саме така використана в ст.98 КПК України) це виглядає так: «речовими доказами є матеріальні об’єкти».
Таким чином, яке б важливе доказове значення не мали джерела доказів, вони не є і не можуть бути речовими доказами, якщо не відповідають цьому головному критерію.
А чи є грошові кошти, що зберігаються на банківських рахунках матеріальними об’єктами? Вочевидь ні. Тому, на нашу думку, їх арешт з метою збереження саме речових доказів чинним КПК України не передбачено і не допускається.
Тим не менш, з майже стовідсотковою долею вірогідності можна стверджувати, що в погодженому прокурором клопотанні слідчого про арешт грошових коштів платника податків міститиметься фраза: «арешт майна необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів». При чому, це буде єдина мета, зазначена в клопотанні.
Більше того, часто трапляються випадки, коли поза увагою як слідчого, так і слідчого судді залишається та обставина, що речовий доказ, крім того, що має бути матеріальним об’єктом, повинен бути також і джерелом інформації, яка визначається КПК України як власне докази.
Незважаючи на це, слідчі взагалі не обтяжують себе необхідністю надання пояснень, яку ж саме інформацію вони можуть отримати з арештованих безготівкових коштів. Змушені повторитися: сенс арешту на підставі п.1 ч.2 ст.170 КПК України полягає в збереженні джерела інформації, а не майна як такого.
Однак, безготівкові кошти можуть бути джерелом хіба що задоволення їх власника. Жодної інформаційної цінності це майно не несе. Напроти, вони є майном, інформацію про існування, розмір та походження якого слідчий отримав до подачі клопотання про арешт через банківські виписки, довідки про рух коштів по рахунку тощо. На підтвердження цього виступає той факт, що ніяких інших, крім арешту, дій щодо вказаних коштів протягом надто тривалих строків, стороною обвинувачення не вчиняється.
Таким чином, вся інформація, яка може бути використана у кримінальному провадженні, може бути отримана слідчим і є у нього в наявності не з безготівкових коштів (абсурд!), а з дійсних реальних джерел і тому в накладенні арешту на самі грошові кошти відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України немає ніякої потреби.
За таких умов, арешт безготівкових коштів з метою збереження нібито речових доказів вочевидь не відповідає вимогам законності.
З цього приводу неодноразово висловлювався Європейський суд з прав людини, який і зазначив, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A №98). Крім того, у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 09.06.2005 року), як і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24.03.2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Вищевикладене свідчить про те, що арешт безготівкових коштів на підставі п.1 ч.2 ст.170 КПК України суперечить національному законодавству як створеному власними силами, так і тому, яке стало його частиною відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
І все ж таки, не дає спокою норма ч.10 ст.170 КПК України, яка допускає накладення арешту на кошти у безготівковій формі на банківських рахунках. Що з нею робити? А відповідь дуже проста: застосовувати її на підставах та в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Наприклад, підставою для застосування арешту безготівкових коштів може стати цивільний позов, оскільки навіть безготівкові кошти є майном, яке може бути використане для відшкодування завданої шкоди (якщо вона дійсно була завдана і сторона обвинувачення спромоглася це довести поза розумним сумнівом).
Однак, як вбачається зі змісту п.4 ч.2 ст.170 КПК України, таким арештом забезпечується не просто право чи можливість подати позов, не його проект, а реально поданий відповідно до чинного законодавства позов, форма та зміст якого відповідають встановленим вимогам.
Втім, у практиці нашого об’єднання клопотання слідчих про арешт безготівкових коштів, які б містили якщо не копії, то хоча б згадування про поданий позов, поки що не зустрічалися.
На нашу думку, вказані тут обставини є принциповими перешкодами для застосування арешту коштів на банківських рахунках з тих підстав, на яких наполягають слідчі-податківці та їх процесуальні керівники, а тому їх слід обов’язково використовувати під час «визволення» свого майна з-під арешту чи його недопущення незалежно від інстанції суду, в якому ви намагаєтесь це зробити.
