У наших блогах фахівці IDLegalGroupдосить часто висвітлюють аналіз судової практики стосовно дослідження первинних документів, якими повинен підтверджуватися факт проведення господарських операцій платників.
Однак, у цій статті пропонуємо розглянути висновки судів у справі № 826/5263/14, в якій дослідження всіх наявних первинних документів платника в їх сукупності стали підґрунтям для висновків судів щодо спростування факту «реальності» господарських операцій.
Предметом спору у цій справі було ППР, яким платнику було збільшено грошове зобов’язання з ПДВ на підставі висновків акту перевірки, яким було встановлено заниження вказано податку у зв’язку з відсутністю документального підтвердження здійснення господарських операцій.
Судом 1-ої інстанції під час розгляду цієї справи досліджувалися усі первинні документи платника, надані ним до матеріалів справи (договори, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі послуг), при цьому було встановлено, що платником не надано документів, що підтверджують оплату товару, перевезення товару, якість товару(паспорт устаткування та сертифікат відповідності устаткування), складання звітів про виконання договору, відсутність виробничих, офісних чи складських приміщень у контрагента. Крім того, як зазначав платник придбане ним обладнання було відразу продано іншому контрагенту, і тому у нього немає підтвердження щодо фактичної поставки обладнання.
Суд сприйняв ці доводи платника як відсутність доказів щодо фактичного здійснення операції, оскільки формальна наявність у справі договорів, акта прийому-здачі робіт (послуг), видаткових накладних і податкових накладних, не є достатнім і беззаперечним документальним і фактичним підтвердженням виконання робіт та послуг і не дає можливість обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність підстав для формування податкового кредиту та валових витрат.
Апеляційний суд, який розглядав справу за скаргою платника погодився із висновком суду 1-ої інстанції і залишив рішення суду 1 інстанції без змін при цьому відзначив, що платником не надано жодних доказів фактичного здійснення операції на придбання від контрагента та поставки обладнання від спірного контрагента до подальшого покупця.
Касаційний суд за результатами перегляду справи за касаційною скаргою платника залишив скаргу платника без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін, аргументуючи наступним.
Виключно фактично здійснювані господарські операції можуть бути наслідком відображення у податковому обліку платника, саме ті, які відображають рух активів платника, зміною його зобов’язань або власного капіталу, і відповідають змісту, господарської операції, передбаченої в укладеному договорі.
При цьому факт реальності здійснення господарської операції, слід досліджувати з урахуванням доводів як платника, так і податкового органу, а також надавати оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам.
Документи та інші дані, пов’язані із здійсненням господарської операції, відображеної у податковому обліку необхідно оцінювати з урахуванням специфіки певної окремої господарської операції.
Не доведення платником фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості, зокрема у цілях формування податкового кредиту навіть за наявності належного їх оформлення (за зовнішніми реквізитами і формою).
Таким чином, рекомендуємо враховувати вищевикладені висновки судів та вимоги законодавства щодо підтвердження господарських операцій та оформлення первинних документів платників із урахуванням специфіки певної здійснюваної операції та документів, підготовку яких передбачено в укладеному договорі, оскільки в подальшому це буде запорукою формування належної доказової бази під час спілкування із податковими органами і в подальшому при поданні позову щодо оскарження ППР в суд, що повністю підтверджуватиме факт здійснення господарської операції.
