Вже пішов у минуле Декрет КМУ про систему валютного регулювання та контролю, а з ним й Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик, поворотної фінансової допомоги в іноземній валюті від нерезидентів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 за №270. Зазначеним актом встановлювалось обмеження на рівні максимальної відсоткової (процентної) ставки, більше якої резиденти-позичальники (кредитоотримувачі) не могли передбачати в договорах виплати за користування отриманою позикою (кредитом) та, відповідно, проводити на їх підставі операції. Не зайвим буде згадати, що до фактичного отримання позики (кредиту) позичальник був зобов’язаний зареєструвати договір про її отримання в територіальному органі НБУ.
В теперішніх умовах реєстрація замінена інформуванням банківської установи за заявницьким принципом, якій здійснюється в автоматизованому режимі. На практиці це відбувається наступним чином. Уповноважений банк резидента (в якому відкритий інвалютний рахунок резидента для здійснення грошових розрахунків по «борговому» договору перед нерезидентом-кредитором, вносить дані про такий договір, до автоматизованої інформаційної системи Нацбанку шляхом облікових записів. Обсяг та перелік такої інформації наведений у додатку до пункту 13 розділу III Положення, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №6.
Заслуговує на увагу той факт, що вищезазначена вимога щодо інформування НБУ не поширюється на випадок, коли обслуговування позики здійснюється через інвалютний рахунок відкритий резидентом за кордоном, без залучення рахунку в Україні.
Слід також зауважити, що у випадку наявності у резидента інвалютного рахунку в Україні та наміру використовувати цей рахунок для грошових розрахунків за зовнішніми запозиченнями від нерезидента, за таким резидентом залишається право звернутися до свого обслуговуючого банку та повідомити про свої наміри. Правда зробити це потрібно до фактичного здійснення операцій по інвалютним запозиченням.
Що стосується умов встановлених у договорі позики/кредиту, зокрема, щодо розмірів процентних ставок, слід також звернути увагу на наступне.
До лютого цього року максимальні процентні ставки враховували вид валюти запозичення, типу процентної ставки, строку користування позиченими коштами за договором та визначались, в загальному випадку, на дату реєстрації такого договору Національним банком. Якщо ж в подальшому відбувались зміни у разі перегляду строку кредиту, або збільшення загальної суми кредиту, перегляду розміру платежів, що впливають на розмір виплат за користування кредитом (процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання договору), максимальна процентна ставка, що має бути дотримана за договором з урахуванням таких змін, також підлягала перегляду та визначалась на дату внесення відповідних змін до реєстрації такого договору.
Диференціація розміру ставки для першої групи Класифікатора іноземних валют була пов’язана зі строками запозичень та становила від 9,8% річних до 11% річних. Для плаваючої процентної ставки – ставка LIBOR для тримісячних депозитів у доларах США плюс 750 базисних пунктів. А для валют другої та третьої груп Класифікатора – за ставкою що не перевищує 20% річних. Зазначені розміри зовнішніх запозичень резидентів були встановлені ще постановою Правління НБУ №363 від 03.08.2004 року, яка втратила чинність у лютому 2019 року. Іншого нормативного документу, який би визначав правила встановлення ставок запозичень наразі ще не прийнято. Наразі будь-які обмеження щодо встановлення ставки за запозиченнями від нерезидента відсутні. Але є важливий нюанс, який пов'язаний із здійсненням банківськими установами фінансового моніторингу валютних операцій, зокрема шляхом встановлення індикаторів віднесення операцій до сумнівних валютних операцій. Зазначений аналіз здійснюється на підставі документів та інформації, які банківська установа має право отримати від резидента-позичальника (кредитоотримувача). І найгірше, що може бути наслідком негативного висновку за результатом такого аналізу, зокрема, щодо невідповідності умов кредитування ринковим умовам, це відмова банківської установи в обслуговуванні даного кредиту (позики).
Отже, якщо систематизувати нововведення стосовно одержання від нерезидентів позик, поворотної фінансової допомоги в іноземній валюті та їх використання картина наступна.
- Безумовність отримання позики через уповноважений банк виключно безготівковим шляхом через рахунки резидентів відкриті в іноземній валюті. При цьому зарахування можливе як на поточний валютний рахунок резидента в Україні, так і відкритий ним валютний рахунок за кордоном.
- Можливість перерахування нерезидентом-позикодавцем (в рахунок наданої позики) боргових зобов’язань резидента-позичальника перед іншим нерезидентом, який є кредитором такого резидента.
- В загальному порядку (за деякими виключеннями) отримані позикові валютні кошти підлягають обов’язковому продажу на міжбанку (у розмірі та порядку встановленому на день отримання, що на сьогодні становить 30% надходжень ).
- У разі придбання резидентом інвалюти, з метою необхідності її переказу по існуючим кредитним зобов’язанням нерезиденту, зазначені операції можуть бути здійснені виключно уповноваженим банком, через який здійснюється обслуговування такого договору. Вочевидь зазначена банківська установа володіє всією документально підтвердженою інформацією стосовно наявності, обсягів та термінів таких розрахунків. Та як наслідок, існування банківського контролю щодо перевищення обсягів розрахунків встановлених договором.
- Існування ліберального законодавчого підходу до можливості резидентом накопичувати інвалюту виключно з метою виконання боргових зобов’язань, про які йде мова.
Все вищенаведене не охоплює усі практичні нововведення, які пов’язані із зовнішніми запозиченнями. Не менш цікавими вважаються законодавчі питання щодо отримання позик (кредитів) від нерезидентів в національний валюті України (так, це теж можливо!), а також обслуговування позик (кредитів) з використанням рахунків відкритих за кордоном України.
