Норми ЦК України не містять конкретного визначення терміну «віндикація», однак закріплюють право власника майна на його витребування у фактичного володільця (добросовісного набувача) та визначають перелік підстав за яких таке право може бути реалізовано (тобто, пред’явлення віндикаційного позову).
До таких підстав відносяться:
– загублення майна власником/особою, якій воно було передано у володіння;
– викрадення майна у власника/особи, якій воно було передано у володіння;
– вибуття майна з власності власника/особи, якій воно було передано у володіння не зїхньої волі іншим шляхом.
Водночас, в юридичній термінології та правозастосовчій практиці широко використовується термін «віндикація», однак особам, які не мають знань у сфері юриспруденції не відразу стає зрозумілим значення цього терміну та його застосування при захисті порушеного права власності.
У цій публікації поговоримо про застосування строку давності на пред’явлення віндикаційного позову.
В постановах КЦС ВС в справі № 644/7281/16-ц від 16.10.2019 р. та в справі №127/6061/18 від 16.09.2020 р., зокрема міститься визначення терміну «віндикація» – це витребування особою з володіння якого вибуло майно від особи, яка по суті безпідставно набувала право власності на нього. Віндикація у судовому процесі розглядається як встановлений законом спосіб захисту речово-правових відносин власника майна або особи, якій передано речове право на це майно (титульний володілець), що полягає у забезпеченні відновлення становища, яке існувало до порушення права власності, і реалізовується шляхом повернення об`єкта права власності у законне володіння власника/титульного володільця та пов’язаних із ним правомочностей (володіння, користування та розпорядження).
Віндикація застосовується за умови, що між власником майна (законним володільцем) і його діючим володільцем відсутні договірні відносини і таке майно перебуває у діючого володільця не на підставах договору, укладеного з власником.
Під час вирішення питання про застосування віндикації до спірних речово-майнових відносин судом встановлюються обставини за яких таке майно вибуло із власності законного власника.
Наприклад, однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому, у разі наявності у діях власника волі (волевиявлення) на передачу майна іншій особі унеможливлюється в подальшому витребування майна від діючого власника (добросовісного набувача).
Крім того, в постанові КЦС ВС в справі № 351/1317/18 від 02.06.2021 р. містяться висновки щодо застосування строків загальної позовної давності (3 роки) при поданні віндикаційного позову.
Наявність встановлених законом строків позовної давності забезпечує юридичну визначеність у розгляді спірних правовідносин сторін та прийнятті законних судових рішень.
Водночас, акцентовано увагу на тому, що судом застосовується позовна давність лише після встановлення факту порушення права позивача, і у разі, якщо наявні підстави для задоволення позову, наступним є встановлення факту дотримання позивачем при поданні позову строків позовної давності.
Тобто, якщо не встановлено факту порушення права, суд має підстави для відмовив позові. У разі встановлення судом дійсного факту порушення права за наявності спливу строку позовної давності та за умови заявлення про це іншою стороною, суд відмовляє у позові на підставі спливу позовної давності, якає є самостійноюдля прийняття відповідного рішення.
В іншій постанові КЦС ВС в справі № 186/599/17 від 27.01.2021 р. зазначено, що для визначення моменту виникнення права на звернення з відповідним позовом враховуються наступні фактори: об’єктивні (факт порушення права – вибуття майна із власності власника за відсутності правових підстав) та суб’єктивні (особа дізналася або могла дізнатися про таке порушення).
ЦК України не пов’язує початок перебігу позовної давності за віндикаційним позовом із ухваленням судового рішення про порушення права особи,із укладенням в подальшому правочинів щодо спірного майна (перехід права власності на майно або його неодноразовий перехід), чи з фактичним переданням спірного майна порушником права власності, який незаконно заволодів майном позивача та передав його у володіння інших осіб.
Таким чином, очевидним є висновок, що для початку відліку вказаного строку позовної давності, окрім факту порушення права власності, ключове значення має початок цього відліку – тобто моменту, коли особа дізналася про порушення свого права або мала таку змогу, оскільки у разі спливу 3-річного строку з цього моменту вона позбавляється права на пред’явлення віндикаційного позову, а у разі його пред’явлення – наслідком розгляду спору судом буде відмова у задоволенні позову.
