Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Чи має право фізична особа-підприємець включати до витрат суми виплаченого роялті?

       Написання цієї статті обумовлено змістом індивідуальної податкової консультації ДФС (центрального податкового органу) від 18.10.2017 № 2278/Д/99-99-13-01-02-14/ІПК (далі – ІПК) щодо застосування норм податкового законодавства з питань формування витрат, пов’язаних з виплатою роялті фізичною особою-підприємцем (далі – ФОП), яка перебуває на загальній системі оподаткування, з якою ми нещодавно ознайомилися на офіційному веб-порталі ДФС.
 
       Проаналізувавши зміст цієї індивідуальної податкової консультації, вважаємо за доцільне розпочати розгляд цього питання з визначення терміну «роялті». В чинному законодавстві відсутнє чітке та однозначне визначення цього терміну, враховуючи, що відсутній спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював визначення цього терміну.
 
       У зв’язку з цим, розглянемо визначення цього терміну, який зустрічається у різних нормативно-правових та нормативних актах.
 
       Норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачають укладання суб’єктами господарювання ліцензійних договорів, за якими ліцензіар надає ліцензіату дозвіл (ліцензію) на використання об'єкта права інтелектуальної власності на умовах, визначених взаємною згодою сторін.
 
       За користування таким об’єктом права інтелектуальної власності ліцензіат зобов’язаний сплачувати ліцензіару певну узгоджену ними плату, отриману як винагороду (ліцензійний платіж або як його ще інакше називають роялті). При цьому, визначення терміну «роялті» в ЦК України відсутнє.
 
       Натомість, у Податковому кодексі України (далі – ПК України) наведено визначення терміну «роялті», яке має використовуватися суб’єктами господарювання (платниками податків) та податковим органами для цілей оподаткування, а також деякі особливості оподаткування роялті.
 
       У пункті 4 Загальної частини Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Мінфіну від 29.11.1999 № 290 «роялті» визначено як платіж (отриману винагороду) за користування (за надання права на користування) авторським та суміжним правом на об’єкти прав інтелектуальної власності.
 
       Водночас, у пункті 3 Загальної частини «Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабміну від 03.10.2007 № 1185 «роялті» розглядається як ліцензійний платіж у вигляді періодичних сум, які сплачуються в залежності від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) із використанням об’єкта права інтелектуальної власності.
 
       У нормах ПК України «роялті» розглядають як платіж (винагороду) за використання (надання права на використання) об’єкта права інтелектуальної власності. При цьому також наведено певний перелік об’єктів прав інтелектуальної власності, який не є вичерпним.
 
       Поряд із цим, ПК України відносить «роялті» до виду пасивних доходів резидентів або нерезидентів, як отриманих на території нашої держави, так і за її межами.
 
       Щодо оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців ПК України передбачено, що оподаткування роялті здійснюється згідно з нормами, які визначають оподаткування дивідендів за ставкою 18 відсотків, передбаченою для оподаткування пасивних доходів.
 
       При цьому, відповідальним за сплату до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб ліцензіара (далі – ПДФО) з суми роялті є ліцензіат, який по суті виступає його податковим агентом.
 
       Водночас, разом із питанням оподаткування доходу, отриманого у вигляді роялті ліцензіаром постає питання правильності відображення у складі витрат ліцензіата витрат, понесених із виплатою сум роялті.
 
       Так, у вказаній вище ІПК висновок ДФС полягає у тому, що ФОП, який перебуває на загальній системі оподаткування має право віднести до складу витрат, виключно витрати, визначені у переліку витрат, пов’язані з отриманням доходів такого ФОП, а витрати, пов’язані із виплатою роялті до цього переліку не включені. На підставі зазначеного, ДФС робить висновок, про відсутність права у ФОП включати такі витрати до складу витрат.
 
       Однак, з таким висновком погодитися неможливо, оскільки у передбаченому нормою ПК України переліку витрат ФОП, пов’язаних з отриманням доходів, окрім витрат, які входять до складу вартості сировини (матеріалів, товарів тощо); витрат на оплату праці найманих фізичних осіб, які перебувають з таким платником податку у трудових відносинах; а також інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності.
 
       Крім того слід зазначити, що у вказаній нормі ПК України не зазначено, що даний перелік витрат, пов’язаний з отриманням доходів ФОП є вичерпним.
 
       Водночас, в іншій нормі ПК України передбачено, що до складу витрат ФОП, зокрема не включаються витрати, які не пов’язані із здійсненням ним господарської діяльності та витрати, які документально не підтверджені.
 
       Разом з тим, звертаємо увагу, що надавши таку Індивідуальну податкову консультацію ДФС, забезпечує формування практики з цього питання, оскільки усі наступні консультації, що будуть надані, повинні відповідати сформованій позиції. Змінити ситуацію має можливість лише суд за позовом платника, якому надана така податкова консультація, або Міністерство фінансів шляхом видання узагальнюючої податкової консультації.
 
       Таким чином, перед написанням будь-яких запитів щодо отримання індивідуальної податкової консультації доречно здійснювати моніторинг позиції ДФС, яка формується в індивідуальних податкових консультаціях, що надавались платникам і були розміщені на офіційному веб-порталі ДФС.
 
 
З повагою, керівник судово – правового департаменту
 
Олег Нікітін