Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Який прокурор може вчиняти дії на продовження строків досудового розслідування? – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Ця публікація є логічним продовженням однієї з попередніх, в якій ми намагалися розібратись в тому, в який момент починає свій перебіг строк досудового розслідування.

А цього разу ми підійдемо до нього з протилежного боку – з його закінчення, але приділимо увагу не відповідному моменту, а тому, хто або що може перешкодити його настанню.

Отже, визначений ст.219 КПК України строк добігає кінця, а обвинувачення так і не спромоглося здобути докази, достатні для складання обвинувального акту, але і закрити провадження йому «честь мундира» або якісь інші обставини також «не дозволяють».

В такому випадку представникам сторони обвинувачення доводиться вживати заходів на продовження строку досудового розслідування.

Якщо добігає кінця строк у провадженні, де жодній особі не було повідомлено про підозру, цей строк неодноразово може бути продовжений слідчим суддею за відповідним клопотанням прокурора або погодженого з прокурором клопотанням слідчого.

При цьому, вказані заходи можуть вживатися будь-яким прокурором, включеним до складу групи прокурорів, які мають повноваження на здійснення процесуального керівництва у конкретному кримінальному провадженні.

В разі ж, якщо сторона обвинувачення була настільки впевнена в «судовій перспективі» провадження, що повідомила певну особу (осіб) про підозру у вчиненні злочину, чим автоматично скоротила собі час на роздуми і підготовку, то в такому випадку рівень прокурора, уповноваженого на вжиття заходів щодо продовження строку досудового розслідування, значно підвищується.

Так, наприклад, до трьох місяців (замість двох, встановлених «за замовчанням») строк розслідування може бути продовжений, хоча і не слідчим суддею, але і не будь-яким прокурором: керівником місцевої прокуратури або заступником Генерального прокурора.

До шести місяців такий строк прокурором взагалі не може бути продовжений. Повноваження в цьому питанні знову переходять до слідчого судді, але вирішувати його слідчий суддя може лише за клопотанням слідчого, погодженим з керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора.

Аналогічний порядок продовження строку і до дванадцяти місяців: слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором чи його заступниками.

Як бачимо, питання продовження строків можуть вирішуватися прокурорами, які посідають найвищі (нерідко – політичні) посади в системі органів прокуратури. Та чи позбавляє їх  така обставина обов’язку перебувати у складі групи прокурорів-процесуальних керівників у провадженні, строк розслідування у якому підлягає продовженню?

Для отримання відповіді на це питання слід звернутись до п.10 ч.2 ст.36 КПК України, зі змісту якого вбачається, що здійснювати наглядза додержанням законів під час проведення досудового розслідування прокурор може лише у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, і лише під час його здійснення саме у такій формі він уповноважений погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення процесуальних дій (у тому числі продовження строків розслідування).

Жодних виключень з  такого правила чинний КПК України не передбачає.

Таким чином, в будь-якому випадку погоджувати клопотання слідчого до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування має право лише той з прокурорів, передбачених ч.3 ст.294 КПК України, якого включено до групи прокурорів і який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.

При цьому, на нашу думку, вказівка на найменування адміністративної посади прокурора, уповноваженого погоджувати клопотання до слідчого судді про продовження строку досудового розслідуваннялише встановлює додаткову умову щодо особи прокурора, який має право на таке погодження,а не дозволяє вчиняти цю дію прокурорам, не уповноваженим належним чином здійснювати процесуальне керівництво.

 

Але, слід відзначити, що у суддівському корпусі (від якого, власне, і залежить остаточне вирішення позначених вище питань) немає єдиного погляду на цю проблему.

Так, у практиці нашого об’єднання був випадок, коли в одному і тому самому кримінальному провадженні слідчі судді одного і того самого суду з різницею в 4 дні винесли діаметрально протилежні рішення стосовно двох абсолютно тотожних клопотань (різниця полягала лише в датах, якими вони були датовані), погоджених одним і тим самим заступником Генерального прокурора, якого не було включено до складу групи прокурорів.

Нажаль, «крапка» була поставлена не тією ухвалою, яка відповідала інтересам захисту, однак, на користь висновку про вірність нашої позиції свідчить той факт, що перша з цих ухвал, на відміну від останньої, містила в собі посилання на норми КПК України, якими слідчий суддя обґрунтував своє рішення.

І це не дивно, адже навіть Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 грудня 2019 року у справі №536/2475/14-к, вирішуючи, що для Генерального прокурора чи його заступників немає необхідності перебувати в групі прокурорів (щоправда стосовно повноважень підписувати повідомлення про підозру окремим категоріям осіб), присвятило цьому питанню лише один коротенький абзац, що, в порушення приписів ч.4 ст.442 КПК України, складався із загальних фраз та не містив жодної норми права, якою був би обґрунтований цей висновок.

Отже, фактично, з цього питання у постанові ВП ВС не міститься ніякого висновку щодо застосування відповідної норми, а відтак ця постанова не повинна сприйматись як нездоланна перешкода у реалізації стратегії захисту і не позбавляє доцільності використання у кримінальних провадженнях наших вищенаведених висновків.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат IDLegalGroup