Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Окремі питання призначення і відбуття покарання за вчинення злочинів, передбачених ст.212 КК України, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

В минулій публікації ми торкнулися тематики штрафів, як покарань, що призначаються за вчинення злочинів, передбачених ст.212 КК України. В цій спробуємо розвинути цю тему і більш детально в ній розібратись.

Як ми вже зазначали, санкціями ст.212 КК України за вчинення відповідних злочинів передбачено покарання у виді штрафу від 1000 НМДГ (неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) до 25000 НМДГ.

Ця інформація міститься в тексті ст.212 КК України і, з точки зору пересічного громадянина, нею цілком можна обмежитись.

Логічно і, можливо, навіть справедливо, але в житті не завжди трапляється так, як ми собі це уявляємо. Тому, щоб мати повну уяву про види та межі покарань, передбачених ст.212 КК України, слід поглянути на ст.53 того ж кодексу. Вона містить в собі багато цікавого.

Так, наприклад, вона розчарує будь-якого «стратега», який гадає, що якщо він не має зареєстрованого на його ім’я майна, а єдине офіційне джерело його доходу – заробітна плата на рівні мінімальної, то йому немає чого і хвилюватись, бо виплату штрафу він розтягне на 400 років, виплачуючи його мізерними частинами.

Хибна думка, адже відповідно до приписів ч.5 ст.53 КК України, у разі несплати штрафу у розмірі не більше 3000 НМДГ (такий може бути призначено за вчинення злочинів, передбачених ч.ч.1, 2 ст.212 КК України), суд замінює його громадськими або виправними роботами.

А у разі несплати штрафу понад 3000 НМДГ (тобто такого, який може бути призначений відповідно до ч.3 ст.212 КК України) розчарування має всі шанси стати найбільшим у житті, оскільки в цьому випадку штраф заміняється на позбавлення волі.

Однак, вид «похідного» покарання – не єдине і навіть не головне, що відрізняє наслідки вчинення злочинів, передбачених різними частинами ст.212 КК України. Більший інтерес становить різниця у визначенні передбачених ними меж відповідальності.

І якщо в цьому питанні ч.ч.1, 2 ст.212 КК України «справляються власними силами»: межі покарання прописані в санкціях цих частин, а ст.53 КК України визначає лише порядок заміни покарання, передбаченого санкцією, то для ч.3 ст.212 КК України все набагато складніше.

З цього приводу, перше, на що хотілося б звернути увагу – це правило, яке міститься в реченні другому ч.2 ст.53 КК України і стосується покарання за злочин, передбачений ч.3 ст.212 КК України, зобов’язує суд призначати штраф у розмірі не менше розміру фактичних ненадходжень до бюджету.

Начебто, нічого дивного і, як казали древні римляни: «Culpae poena par esto!» (нехай покарання буде рівним провині), але навіть найбільший розмір штрафу, передбачений санкцією ч.3 ст.212 КК України, є меншим за найменший розмір фактичних ненадходжень до бюджету, що дозволяє кваліфікувати діяння за цією частиною.

Тобто, якщо кваліфікуючою ознакою діяння (єдиною або в сукупності з іншими) є розмір фактичних ненадходжень до бюджету, то штрафи в межах, передбачених санкцією ч.3 ст. 212 КК України, в жодному випадку не можуть бути призначені. Вони можуть бути лише більшими, ніж найбільший розмір штрафу, передбачений у ній безпосередньо.

Така обставина впливає не тільки на товщину гаманця засудженого. Більше того, в наступних публікаціях ми розглянемо, як вона може впливати на становище навіть ще лише підозрюваної особи.

Як ми вже зазначали вище, у разі несплатиштрафу понад 3000 НМДГ, суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі. Використовуючи правило, встановлене абз.2 ч.5 ст.53 КК України, можна дійти наступного висновку: якщо б за вчинення будь-якого злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, розмір штрафу регламентувався лише її санкцією, то максимальний строк позбавлення волі у разі несплати штрафу був би трохи більших за вісім з половиною років. Найменший – трохи більше п’яти.

Для довідки: до внесення відповідних змін до ст.212 КК України Законом України № 4025-VI від 15.11.2011 року, її ч.3 передбачала основне покарання у виді позбавлення волі саме на строк від 5 до 10 років. Потім, відповідальність була «пом’якшена». Чому у лапках – стане зрозуміло далі.

Як ми вже неодноразово зазначали, за ч.3 ст.212 КК України штраф не може бути меншим, ніж розмір ненадходжень, отже, наприклад, у 2019 році найменший розмір штрафу (якщо кваліфікуючою ознакою виступає саме розмір ненадходжень) може бути 4’802’500 грн, що дорівнює 282500 розмірам НМДГ.

Отже, у разі його несплати, він, якщо б КК України не встановлював відповідних обмежень, міг би бути замінений на позбавлення волі строком майже 97 років! І це найнижча межа. Таке собі «пом’якшення». Але, можливо, встановлені КК України обмеження виправлять ситуацію?

Для відповіді на це питання перш за все слід звернутись до приписів ст.12 КК України, яка встановлює правила кваліфікації злочинів. Так, відповідно до її ч.5, злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25000 НМДГ є особливо тяжким.

При цьому, слід звернути увагу на те, що норма ч.5 ст.12 КК України не обмежує нас лише санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, а відтак покарання може бути передбачено і в інших «місцях» КК України (оскільки він – єдиний Закон, який визначає злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки).

Ми вже встановили, що в разі, якщо кваліфікуючою ознакою, яка підводить діяння під дію ч.3 ст.212 КК України, є розмір фактичних ненадходжень до бюджету, то штраф буде завжди більшим 25000 НМДГ. Відтак, з урахуванням норми ч.5 ст.12 КК України, таке діяння є нічим іншим, ніж особливо тяжким злочином.

Можна було б заперечити, що в реченні другому ч.2 ст.53 КК України штраф понад 3000 НМДГ визначається як такий, що передбачений як покарання, а штраф не менший за розмір майнової шкоди – як такий, що призначається судом, а тому використання другого для кваліфікації діяння є некоректним. Однак, відповідно до ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується за вироком суду і полягає в передбаченому законом обмеженні прав.

Іншими словами, суд просто позбавлений можливості призначити покарання, якщо воно не передбачене законом, а тому і штрафи, що перевищують межу, встановлену в санкції ч.3 ст.212 КК України, також є такими, що ним передбачені і можуть стати мірилом тяжкості вчиненого злочину.

Як це стосується обмежень щодо визначення строків позбавлення волі на заміну несплаченого штрафу? Відповідь у тому самому абз.2 ч.5 ст.53 КК України, адже ним встановлено, що на відміну від штрафу, призначеного за вчинення тяжкого злочину, який може бути замінений на позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, штраф, призначений за вчинення особливо тяжкого злочину може бути замінений позбавленням волі вже на строк від 10 до 12 років.

Тобто, у випадку, який ми розбираємо, особі доведеться провести за гратами хоча і не 97 років, але точно більше, ніж було передбачено санкцією ч.3 ст.212 КК України до її «пом’якшення».

Але влив кваліфікації, виду та розміру покарання, встановленого за вчинення злочинів лише цим не обмежується. Про інше поговоримо у нашій наступній публікації.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат ID Legal Group