Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Первинні документи як докази «реальності» здійснення господарської операції платників податків.

       Тема «реальності» здійснення господарської операції як завжди залишається актуальною для платників податків. Ми не раз піднімали цю тематику у статтях, розміщених на нашому сайті: зокрема у статтях на теми: «Безпідставність віднесення сум до податкового кредиту. Підтвердження правової позиції», «Контрагент – суб’єкт фіктивного підприємництва», «Реальність господарської операції: податкова і судова практика». У вказаних статтях зазначалися посилання на норми чинного законодавства України та судову практику Вищого адміністративного суду України з висновками щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції.
 
       В продовження цієї теми розглянемо деякі важливі аспекти оцінки адміністративними судами первинних документів платника податків як доказів здійснення господарської діяльності.
 
       Належними доказами для адміністративних судів при розгляді адміністративних позовів платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є лише ті первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. При цьому первинні документи у якості доказів по справі вивчаються та досліджуються адміністративними судами не лише на предмет наявності в них обов’язкових реквізитів, а перед усім на підтвердженнями ними фактів здійснення певних господарської операції.
 
       Водночас, договори, які укладаються між суб’єктами господарювання не розглядаються адміністративними судами як первинні документи, що можуть підтверджувати реальний факт здійснення господарської операції ні для цілей бухгалтерського обліку, ні відповідно при формуванні права на податковий кредит з податку на додану в вартість, оскільки згідно із нормами Цивільного кодексу України вони полягають у домовленості сторін договору, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить виключно про взяття сторонами певних зобов’язань та проявом волевиявлення щодо настання правових наслідків, пов’язаних з виконанням цих зобов’язань.
 
       Таким чином реалізація господарської операції здійснюється не в момент укладення договору, а під час виконання зобов’язань, що з нього випливають та підтверджується первинними документами, які складаються на підставі договору: акти прийому-передачі товару, виконання робіт або надання послуг та відповідними платіжними дорученнями тощо. Така позиція судів зокрема відображена у постановах Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (далі – ВСУ) від 22.09.2015 у справі №  826/16369/13-а та від 19.04.2016 року у справі № 807/2002/14.
 
       Аналогічну позицію також займають і контролюючі органу під час складання акту перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень.
 
       Однак слід зауважити, що відсутність рішень суддів про визнання правочинів (договорів) недійсними дає можливість стверджувати про взаємне бажання сторін щодо очікування настання певних правових наслідків спрямованих на виконання умов договору, тобто на здійснення господарської операції.
 
       До того ж, у постанові Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) від 16.06.2016 № К/800/48989/14 вказано: «Без дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку платника податку, контролюючий орган не має повноважень зазначати в акті перевірки висновки щодо нікчемності угод платника податків та/або неправомірного формування суб'єктом господарювання податкового кредиту, а також визначати платнику податків податкове зобов'язання з податку на додану вартість та/або з податку на прибуток.
 
       Отже, обставини, встановлені в актах перевірки контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.»
 
       Крім того, у постанові Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ від 22.03.2016 у справі № 810/6201/14 зазначено, що протиправне одержання платником податків податкової вигоди може бути обґрунтовано доводами контролюючого органу та підтверджено належними доказами, що підкріплюють правомірність висновків таких доводів, зокрема щодо неможливості фактичного здійснення таким платником господарських операцій у зв’язку з відсутністю у нього необхідних умов для здійснення певної діяльності недостатність часу, майна, обсягу матеріальних або трудових ресурсів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, які є необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або послуг.
 
       Таку позицію останнім часом почали використовувати контролюючі органи у висновках актів перевірок незважаючи на те, що платниками податків під час перевірки надаються всі належні первинні документи з обов’язковими реквізитами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
 
       Нормами Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
 
       В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності власного рішення, дії чи бездіяльності покладається на такого суб’єкта, який виступає у якості відповідача. 
 
       При цьому в акті перевірки повинно бути зазначено, на підставі яких саме первинних документів контролюючим органом зроблено висновки щодо відсутності у платника податків можливості здійснення господарської діяльності у зв’язку із недостатністю часу, майна, обсягу матеріальних або трудових ресурсів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.
 
       Так, у постанові ВАСУ від 04 серпня 2016 року № К/800/7666/16 зазначено: «Відсутність у ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати на праві оренди або лізингу.»
 
       Отже, при підготовці адміністративних позовів до суду позивачам доцільно використовувати не лише норми чинного податкового законодавства України, а також враховувати та застосувати практику адміністративних судів у відповідних категоріях справ.
 
 
З повагою, керівник судово – правового департаменту
 
Олег Нікітін