Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Наслідки підписання договору особою, яка не мала на те повноважень.

       Суб’єкти господарювання укладають правочини кожного дня, як правило, через представників, які вчиняють дії на підставі довіреності. Спочатку здається, що це спрощує процес, однак надалі можуть виникнути значні проблеми, через зловживання представником делегованими повноваженнями.
 
       Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс), довіреністю є письмовий документ, який видається від імені особи, яку потрібно представляти перед третіми особами. Коли мова йде про юридичну особу, то стаття 246 Кодексу зазначає, що довіреність видається її органом або тією особою, яка має повноваження, закріплені установчими документами, з урахуванням строку видачі такої довіреності, дати її вчинення і повноважень. Якщо строк довіреності не встановлено, то вона чинна до моменту припинення її дії, а довіреність, яка не має дати вчинення, вважається нікчемною. Тому довіреність видається, як правило, для здійснення конкретного правочину, в якій необхідно чітко зазначати щодо якого саме правочину її видано, яка особа має право на його вчинення і коли вона видана, адже навіть дрібна неточність може мати привід для судового спору. Тож у разі будь-яких сумнівів щодо підписанта контрагента доцільно вимагати копії установчих документів і зразок підпису довірителя та повіреного. Як правило, копії установчих документів містять застереження щодо здійснення правочинів та видання довіреностей на їх здійснення. На сьогодні у відомостях з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних підприємців та громадських об’єднань також включається інформація щодо обмежень керівника чи підписанта юридичної особи, які передбачені статутними документами.
 
       Проте, може виникнути ситуація, коли усі документи перевірено, але інша сторона зазначає, що договір підписала не уповноважена особа. В таких випадках у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а саме, у статті 10 зазначено, що інформація, яка знаходиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є достовірна і сторони можуть посилатись на неї при вирішенні спору.
 
       Отже, позивач, для визнання договору недійсним, повинен довести, що відповідач знав про обмеження повноважень представника юридичної особи і свідомо його уклав. Вчинення правочину представником, який перевищив делеговані повноваження, не може визнаватися недійсним відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», тому відсутній сенс у задоволенні позову.
 
       Підбиваючи підсумки, хочемо зазначити, що під час укладання господарських договорів використовуйте усі можливі відкриті джерела, бази даних та реєстри для перевірки інформації про свого контрагента, задля уникнення можливих подальших негативних наслідків і збитків.
 
 
З повагою, керівник судово – правового департаменту
 
Олег Нікітін