Нарахування та виплата роялті (плата за користування об’єктом права інтелектуальної власності) здійснюється суб’єктом господарювання (ліцензіатом) на користь власника такого об’єкта (ліцензіата), зокрема за ліцензійним договором відповідно до норм ЦК України.
В розумінні норм ПК України роялті (винагорода за користування об’єктом права інтелектуальної власності) також розглядається як платіж, що здійснюється користувачем об’єкта права інтелектуальної власності на користь його власника, що є пасивним доходом та оподатковується за ставкою, встановленою для оподаткування дивідендів (за винятком випадків застосування спеціальних ставок для оподаткування дивідендів),
Сьогодні поговоримо про висновки постанови КАС ВС від 17.04.2025 р. по справі за № 320/10615/24 щодо оскарження ППР, яким Товариству збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток (розміщено за гіперпосиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126693366). Зокрема, в даній справі розглядалося питання щодо визначення звітного (податкового) періоду щодо відображення в податковій звітності витрат по нарахованим роялті, які не було виплачено Товариством на користь власника об’єкта права інтелектуальної власності у відповідному звітному періоді.
Податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку платника за трьохрічний період його діяльності, під час якої перевіряючі прийшли до висновку про неправомірне віднесення платником до витрат господарської діяльності у першому півріччі 2023 р. сум роялті, нарахованих на користь компанії-нерезидента за ліцензійним договором щодо придбання прав на використання ліцензійного програмного забезпечення (ПЗ), оскільки виплату таких платежів не було здійснено у цьому періоді, у зв’язку із цим податковим органом платнику було збільшено грошові зобов’язання з податку на прибуток (податкові зобов’язання та штрафні санкції).
Платник не погодившись із донарахованими податковим органом грошовими зобов’язаннями та звернувся з позовом до суду щодо оскарження ППР.
Судом 1-ої інстанції позов платника задоволено, з його висновками погодився апеляційний суд під час прийняття судового рішення. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про необґрунтованість заперечень податкового органу щодо правомірності віднесення платником до витрат господарської діяльності сум роялті, нарахованих компанії-нерезиденту у звітному (податковому) періоді.
В свою чергу, податковий орган звернувся із касаційною скаргою на вказані судові рішення до ВС, яку було залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін з наступною мотивацією.
Як вбачається із змісту постанови КАС ВС по справі № 320/10615/24, судами попередніх інстанцій встановлено, що у першому півріччі 2023 року платником було нараховано роялті на користь компанії-нерезидента та підписано рахунки на їх виплату в іноземній валюті євро та здійснено розрахунок цих виплат за обмінним курсом в національній валюті, встановленим на день здійснення такого розрахунку.
Вказані суми нарахованих роялті було відображено платником в бухгалтерському обліку та включено до складу витрат його господарської діяльності.
Однак, податковий орган стверджував, що платник повинен був включати до складу витрат відповідного звітного періоду нараховані, але не виплачені суми роялті, які на переконання податкового органу підлягали відображенню на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» до моменту їх фактичної виплати.
Тому, в цій частині позовних вимог платника спірним питанням стало визначення звітного (податкового) періоду, в якому платником підлягали відображенню в бухгалтерському обліку суми роялті на користь компанії-нерезидента у складі витрат господарської діяльності.
За висновками колегії КАС ВС, із визначення терміну «роялті», які наведено в нормах пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України та Національному ПСБО 15 «Дохід», затвердженому наказом Мінфіну від 29.11.1999 р. № 290 вказаний термін стосується визначення доходів, а не витрат, оскільки зазначається саме про платежі, що отримуються, а не про платежі, що сплачуються/виплачуються.
При цьому касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що визначення терміну «роялті» в чинному національному законодавстві не встановлює/не змінює строки відображення таких сум в бухгалтерському/податковому обліку, оскільки з урахуванням встановлених чинним національним законодавством вимог до ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності доходи і витрати платниками відображаються з моменту їх виникнення, а не залежно від дати сплати/виплати чи надходження/зарахування коштів на банківський рахунок.
Отже, у висновках постанови КАС ВС в справі № 320/10615/24 зазначено, що національні правила ведення бухгалтерського обліку, зокрема ПСБО 15 «Дохід» та ПСБО 16 «Витрати» допускають можливість відображення платником в бухгалтерському обліку у складі витрат роялті, визначених на момент їх нарахування на користь власника об’єкта права інтелектуальної власності, який є моментом виникнення в платника зобов’язання з їх виплати на підставі складеного сторонами первинного документа.
Касаційним судом зазначено, що подібні висновки містяться в постанові КАС ВС від 13.04.2023 р. по справі № 640/11784/20 (розміщено за гіперпосиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110215892). У вказаній постанові касаційного суду зазначено посилання на лист ДПС України, в якому містилася інформація, що витрати платника податку на прибуток з нарахування роялті на користь резидента України включаються до складу витрат такого платника в повному обсязі в тому звітному періоді, в якому фактично відбулося отримання таких прав (збільшення зобов`язання), а саме в періоді, в якому було підписано сторонами акт приймання-передачі ліцензійних прав згідно із положеннями п. 5 ПСБО 16 «Витрати». Тому, оскільки такий акт було складено і підписано сторонами 29.12.2017 р., платником обґрунтовано віднесено такі платежі до складу витрат 4 кварталу 2017 р.
Таким чином, в справі № 320/10615/24 КАС ВС також дійшов висновку про правомірність включення платником до складу витрат господарської діяльності сум нарахованих роялті на користь компанії-нерезидента на дату підписання відповідних рахунків та відображення їх в бухгалтерському обліку, водночас твердження податкового органу про безпідставне включення платником до звітного періоду, в якому їх було нараховано є необґрунтованим, а прийняте ППР в цій частині є протиправним і підлягає скасуванню.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
