Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Проблеми скасування арешту майна при закритті кримінального провадження, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Участь у податковому кримінальному провадженні – не найприємніший життєвий досвід для керівників та власників вітчизняних суб’єктів господарювання навіть в тому випадку, коли до участі у ньому вони залучаються в якості свідків. Як показує практика, цей «лайтовий» процесуальний статус взагалі не означає того, що до свідка не будуть застосовані процедури, які більш притаманні підозрюваним чи обвинуваченим.

Однією з таких процедур є накладення арешту на майно, грошові кошти очолюваного підприємства та власні кошти його очільників.

Про порушення порядку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, та – найголовніше – про його «дієві» негативні наслідки під час здійснення кримінального провадження вже писано-переписано. В цій же публікації хочемо звернути увагу на те, з якими проблемами може стикнутись власник, коли робота адвоката та здоровий глузд призводять до закриття кримінального провадження в тому числі і з підстав встановлення відсутності складу кримінального правопорушення.

Здавалося б – які проблеми? Закрито провадження – автоматично, без будь-яких додаткових дій повинен зніматися арешт. Логічно. Але, здається, у законодавця своя логіка у цьому питанні і вона додає своїх «цікавинок» в реальному житті.

Так, скасуванню арешту майна законодавцем приділено увагу у ст.174 КПК України. Здебільшого в ній йдеться про скасування арешту майна слідчим суддею. Але повноваження слідчого судді закінчуються там, де і закінчується досудове розслідування.

Отже, після закриття провадження слідчий суддя, навіть маючи бажання, не має змоги вирішити питання про скасування накладеного арешту. Втім, ч.3 ст.174 КПК України встановлює, що прокурор одночасно із закриттям провадження може скасувати арешт, який, вочевидь, не має вже ніякого сенсу.

І знову можна сказати – ну ось: не суддя так прокурор скасує арешт. Але не все так просто.

По-перше, що означає використаний в цій нормі вираз «скасовує арешт», в якому порядку він повинен діяти в такій ситуації: винести свою постанову про скасування арешту чи за власною ініціативою звернутись до слідчого судді із відповідним клопотанням?

Другий спосіб можна було б відразу відкинути, оскільки ми вже з’ясували, що повноваження слідчого судді розповсюджуються лише на досудове розслідування, а ч.3 ст.174 КПК України вказує на одночасність закриття провадження та скасування арешту, отже закривши провадження прокурор сам позбавить себе можливості звернутись до слідчого судді, а слідчого суддю – розглядати відповідне звернення прокурора.

Таким чином, залишається лише винесення прокурором власної постанови про скасування арешту майна, але в той же час отримаємо ситуацію, коли прокурор своїм рішенням повинен припинити дію рішення судового. Не той самий суд (слідчий суддя), який його ухвалив, не суд вищої інстанції, а саме прокурор. І не рішення, яким надано судовий дозвіл (скористатись чи не скористатись яким – справа прокурора), а рішення в якому міститься судовий імператив щодо обмеження майнових прав певної особи.

Такий розвиток подій теж не постає абсолютно бездоганним з точки зору, наприклад, ч.7 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яка встановлює, що посадові особи органів державної влади не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Крім того, сумніви у можливості прокурора самостійно скасувати арешт, накладений у кримінальному провадженні, підкріплюються також і тим, що ч.3 ст.174 КПК України містить вказівку на форму рішення прокурора про закриття провадження (постанова), але в той же час, по-перше, чомусь не дозволяє припис про скасування арешту включити до цієї постанови (хоча такому припису і за логікою, і з міркувань раціональності місце саме в постанові про закриття провадження) та, по-друге, не має вказівки на форму, в якій він міг би приймати окреме рішення про скасування арешту майна (хоча найдоцільнішою формою такого рішення вочевидь постає постанова).

Але далі більше.

Як ми знаємо, відповідно до абз.3 ч.4 ст.284 КПК України, прокурор закриває кримінальні провадження щодо підозрюваних. На нашу думку, ця норма наділяє його виключним правом діяти в умовах, коли в провадженні особі повідомлено про підозру, а не позбавляє його права закривати провадження, де підозрюваних немає. Але, водночас з тим, не всі кримінальні провадження перед тим, як бути закритими, обов’язково набувають такого учасника як підозрюваний, отже, нерідко трапляються випадки коли провадження, в тому числі і ті, в яких на майно накладено арешт, закривається слідчим.

А що КПК нам каже про те, що якими повноваженнями при закритті провадження слідчий наділений стосовно скасування арешту майна? Відповідь: таких повноважень для слідчого КПК України взагалі не передбачає. А що не передбачено – то не допустимо, відтак, розраховувати на слідчого в цьому питанні не доводиться.

При цьому, якщо прокурор надто буквально буде тлумачити абз.3 ч.4 ст.284 КПК України і не візьме на себе відповідальності закрити провадження замість слідчого з тим, щоб створити хоча б сумнівні з точки зору формальної законності підстави для скасування арешту, то його скасування взагалі постане неможливим.

За таких обставин недовгоі пожалкувати про те, що адвокат домігся того, щоб кримінальне провадження було закрито, а його клієнт так і не «приміряв» на себе статус підозрюваного.

Описані проблеми – ще один доказ якості роботи українських законотворців, результати якої вимушені виправляти ті, для кого закони писані, виходячи нерідко при цьому з ситуативної доцільності.