Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Збір та подачі доказів у податковому кримінальному провадженні. Поради адвоката у податкових справах, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group. Частина 2

Пасивність щодо збору і подачі доказів у кримінальному провадженні в більшості випадків призводить до обвинувального вироку. Непродумана активність – також.

 

Минулого разу ми спробували спрогнозувати розвиток подій у справі клієнта, який вірно і вчасно визначився з тим, що потрапити до кримінальної справи і не мати професійного радника в цій справі – не найкращій вибір.

Але що ж відбувається, коли клієнт спочатку безвідповідально поставився до власних інтересів і дозволив стороні обвинувачення діяти безперешкодно?

Скоріше за все це призведе до того, що статус клієнта як свідка зміниться на підозрюваного.

Здавалося б, так все навіть простіше, оскільки, отримавши статус підозрюваного, особа нарешті, в силу припису п.8 ч.3 ст.42 КПК України, не вигадуючи жодних способів, може подати слідчому ті докази, які вважає за потрібне і які, на її думку, можуть бути використані на доведення безпідставності підозри.

Однак, на заваді цьому стає усталена практика, яка виходить з того, що подача слідчому доказів і прийняття їх ним є процесуальною дією, яка, згідно назви ст.220 КПК України, може бути вчинена лише під час досудового розслідування.

Відтак, повідомивши підозрюваного про закінчення досудового розслідування, прокурор або слідчий фактично позбавляє його можливості подати ті докази, які він вважає за потрібне. Хоча, як буде зазначено нижче, правомірність такої позиції сторони обвинувачення є щонайменше спірною.

 

Тим не менш, навіть із запізненням, залучений до участі у справі захисник може певною мірою виправити ситуацію вже на стадії відкриття матеріалів іншій стороні, відкривши прокурору ті докази, які є в наявності і які не вдалося долучити до матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування.

І хоча через певні процесуальні обмеження, навіть це не завадить направленню обвинувального акту до суду, незалежно від змісту наданих доказів, втім забезпечить їх статусом допустимих і таких, на які можна посилатися, а самому слідчому не залишить можливостей на виправлення недоліків його доказової бази.

Але що робити, якщо джерел доказів, які доцільно було б використати у кримінальному провадженні, взагалі немає або їх не можливо отримати миттєво за той, штучно обмежений стороною обвинувачення, період часу, коли особа може подати або відкрити стороні обвинувачення свої докази?

Прикладом такого джерела доказів можуть бути висновки спеціалістів-податківців, експертні висновки, акти проведеної на замовлення клієнта податкової позапланової перевірки, що потребують ретельної обробки великої кількості даних та первісних документів.

Зрозуміло, що за такий період провадження буде направлено до суду, а у сторони захисту на руках опиняться матеріали, які є «вбивчими» для позиції сторони обвинувачення, але які не були відкритими іншій стороні в порядку ст.290 КПК України, чим скористається сторона обвинувачення.

Водночас з цим, норма ч.11 ст.290 КПК України свідчить про наявність у будь-якої сторони кримінального провадження права до і навіть під час судового розгляду отримувати і використовувати додаткові матеріали, щоправда за умови їх відкриття іншій стороні.

Але ця норма настільки часто стає «невидимою» не лише для сторони обвинувачення, але і для суду, що відомості, отримані стороною захисту після закінчення строку на ознайомлення з відкритими іншою стороною матеріалами, в більшості випадків визнаються такими, які не можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.

Така обставина призвела навіть до того, що Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду змушений був неодноразово висловлювати з цього приводу свою позицію.

Так, наприклад, у своїй постанові від 13.11.2018 року у справі №394/1497/14-к (із посиланням на правові висновки, які містяться у постановах: від 16.03.2017 року у справі №5-364кс16 та від 12.10.2017 року у справі №5-237кс(15)17)ВС/ККС зазначив, що «чинний КПК України не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборону адресовано суду, який згідно з ч.12 ст.290 КПК України, не має права допустити наявні в них відомості як докази, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті сторонам».

 

Враховуючи це, нам доречними вбачаються наступні поради.

Перш за все, не слід чекати повідомлення про закінчення досудового розслідування, а треба повною мірою використовувати процесуальні можливості підозрюваного. Це і подача слідчому доказів та клопотань про ознайомлення з матеріалами провадження; проведення слідчих дій (наприклад, допитів свідків); оскарження його рішень, дій та бездіяльності.

А якщо досудове розслідування надто швидко об’явлено завершеним та надано доступ до його матеріалів, слід ретельно з ними ознайомитись. Необхідно зрозуміти на чому базується висунуте обвинувачення, матеріалами якої доказової якості обвинувачення обґрунтовує свою позицію, які докази необхідно подати підозрюваному і які з них він може надати невідкладно без залучення третіх осіб, а які – лише згодом і застосовуючи сторонню допомогу.

Хоча доступ до матеріалів кримінального провадження стороні захисту надається лише після прийняття рішення про закінчення досудового розслідування, однак, варто мати на увазі, що водночас з тим, відповідно до ч.4 ст.110 КПК України, «обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування».

Враховуючи це, можна посперечатися зі слідчим щодо того, в який саме момент закінчується (завершується) досудове розслідування, а тим часом, не зволікаючи, реалізовувати вищеназвані права підозрюваного.

Однак, оскільки норми ч.1 ст.290 та ч.4 ст.110 КПК України залишають відкритим питання моменту завершення досудового розслідування, то вказані заходи, як показує практика, не обов’язково призводять до задоволення поданих клопотань до моменту звернення до суду з обвинувальним актом, але в будь-якому випадку створюють необхідні передумови для звернення із аналогічними клопотаннями в суді. А як вже було з’ясовано вище, суд в цьому випадку не має законних підстав для відмови у задоволенні таких клопотань.

Крім того, не слід забувати і про можливості збирати докази самостійно: отримувати висновки спеціалістів, акти податкових перевірок, тощо. Ці дії є актуальними навіть під час відкриття матеріалів іншій стороні.

Пасивність щодо збору і подачі доказів у кримінальному провадженні в більшості випадків призводить до обвинувального вироку. Непродумана активність – також.

Відтак, головною порадою в питанні доказового забезпечення кримінального провадження буде – не покладатись на принцип презумпції невинуватості, а також на слідчого чи прокурора, а звертатись за професійною правничою допомогою на будь-якій стадії кримінального провадження. Оскільки перше не працює належним чином, а другі – незважаючи на покладене на них завдання «всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження», є по суті стороною обвинувачення.

 

З повагою,

Микита Задорожний,

адвокат ID Legal Group