Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Висновок суду щодо реалізації права на повернення майна, переданого на зберігання на підставі договору.

       Питання щодо передачі майна на зберігання та укладення відповідного договору регулюються окремою главою Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). За цим договором одна сторона реалізує своє зобов’язання щодо передання на зберігання певного майна (поклажодавець), а інша сторона приймає на себе зобов’язання щодо збереження цього майна (зберігач) протягом узгодженого сторонами строку договору.
 
       У випадках, коли строк зберігання майна сторонами договору не визначається або неможливість його встановити пов’язана з особливістю умов зберігання, зберігач зобов’язується повернути майно за вимогою поклажодавця.
 
       Тобто, незалежно від наявності в договорі встановлення строку збереження майна або відсутності такого строку, виконання зобов’язань сторонами цього договору передбачає обов’язок зберігача повернути майно, а поклажодавця його прийняти.
 
       Пропонуємо розглянути постанову Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) від 20.04.2016 у справі №910/20044/15, в якій судом було зазначено про невірно обраним позивачем способом захисту порушеного права.
 
       Так, у справі, що розглядалася ВГСУ було встановлено, що 28.05.2015 між ДП «1, Інк-Україна» (поклажодавець) та ПАТ «Український професійний банк» (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання майна №28.05-15, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання на строк, визначений договором, унікальну колекцію справжніх старовинних українських ікон 18-19 століття, надалі іменується як майно, що визначене у акті приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною договору. Цим договором було передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою в строк, що не перевищує 1 (одного) календарного дня з моменту надання зберігачу такої вимоги.
 
       Також поклажодавцю згідно з договором було надано право дострокового розірвання договору в односторонньому порядку і вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або частини).
 
       Тобто, очевидним є те, що у цьому договорі не було встановлено чіткого строку зберігання майна, однак передбачено обов’язок зберігача повернути майно за вимогою поклажодавця протягом 1 календарного дня з надання такої вимоги.
 
       Позивачем, з метою розірвання договору, направлено Відповідачу лист за номером з повідомлення, про одностороннє розірвання договору та вимогою повернути передане позивачем на зберігання відповідачу майно.
 
       Вказана вимога була отримана Відповідачем, однак не виконана.
 
       У зв'язку з цим, Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння, обґрунтовуючи свої вимоги нормою ЦК України, яка передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним (без наявної правової підстави).
 
       Місцевий господарський суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог, керуючись нормами статей ЦК України, які передбачають способи захисту права власності і надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.
 
       Апеляційний суд скасував рішення місцевого господарського суду, мотивуючи це тим, що обраний Позивачем спосіб судового захисту не пов’язаний із конкретними зобов’язаннями, а спрямований на відновлення належних особі речових прав, або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав. Враховуючи, що між сторонами укладено договір зберігання майна, повернення якого складає частину зобов’язань зберігача, відповідно зобов’язальні правовідносини не закінчені належним виконанням, і зобов’язання за договором не припинились, Позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, який суперечить наявним правам сторін.
 
       ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого порушеного цивільного права та на захист свого інтересу, які реалізує шляхом звернення до суду.
 
       Цим Кодексом чітко визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких зокрема належить: визнання права; примусове виконання обов’язку в натурі.
 
       До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.
 
       Крім речових, існують також зобов’язальні способи захисту права власності, які випливають із договорів та інших видів зобов’язань.
 
       Наявність між сторонами зобов’язальних правовідносин виключає можливість пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування зберігачу, який зобов’язаний був повернути це майно після закінчення строку, на який воно передане, і не виконання ним цього обов'язку пов’язано з наявністю укладеного між сторонами договору та регулюється окремою главою ЦК України.
 
       З огляду на те, що як встановлено апеляційним судом, між сторонами укладено договір зберігання, а повернення майна із зберігання складає частину зобов'язань зберігача, враховуючи, що зобов'язання за договором не припинились, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що виключає можливість задоволення позовних вимог з огляду на предмет та підстави позову.
 
       На нашу думку, в контексті реалізації договірних зобов’язань, правильним способом для Позивача в цій справі було примусове виконання обов’язку в натурі.
 
       Таким чином, перед підготовкою позову до суду, передусім слід визначитися із способом захисту цивільних прав та інтересів, і лише на підставі цього визначити предмет спірних правовідносин, який випливає з договірних зобов’язань, обрати відповідне нормативно-правове обґрунтування і навести власні доводи, що обґрунтовують позовні вимоги.
 
 
З повагою, керівник судово – правового департаменту
 
Олег Нікітін
ID Legal Group – стратегічна, вузькоспеціалізована юридична компанія в сфері податкового права та економічної безпеки.

2017 – 2022 (Стара версія), 2024 (Нова версія) © Всі права захищено. ТОВ «Юридичне об’єднання «ID ЛІГАЛ ГРУП».

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи подальше розповсюдження інформації дозволяється лише при прямому, відкритому для пошукових систем, гіперпосиланні в першому абзаці на конкретну новину чи матеріал юридичного об’єднання ID Legal Group