Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Висновки судів щодо реальності договорів аутстафінгу працівників.

       На даний час доволі поширеною є практика укладання суб’єктами господарювання договорів аутстафінгу працівників (вид послуг, який полягає у тимчасовому наданні працівників однією компанією для виконання певних робіт або комплексу робіт в іншій компанії, що не передбачає виникнення у відповідних працівників трудових відносин з компанією, в якій вони виконують такі роботи).
 
       Компанії, які бажають отримувати послугу аутстафінгу працівників мають на меті досягнення певних цілей:
 
       – збереження існуючої встановленої кількості працівників у штаті;
 
       – відсутність потреби у розширенні штату працівників, при цьому співпрацюючи з необмеженою кількістю інших кваліфікованих працівників;
 
       – ведення бізнесу в багатьох регіонах, не відкриваючи філіали;
 
       – зменшення ризиків, пов’язаних з трудовими відносинами та спорами;
 
       – реалізація певних завдань та функцій без необхідності відкриття нових вакансій;
 
       – уникнення додаткових адміністративних витрат на облік працівників, виплату їх заробітної плати та сплати відповідних податків, зборів (обов’язкових платежів).
 
       Використання аутстафінгу, зокрема вигідно компаніям, які працюють на спрощеній системі оподаткуванням, оскільки чинним законодавством України для них встановлено певну обмежену чисельність працівників.
 
       При цьому, податкові органи при проведенні перевірок суб’єктів господарювання та дослідженні первинних документів, які підтверджують факт здійснення суб’єктами господарювання господарських операцій ставлять під сумнів реальність їх здійснення, мотивуючи це тим, що в актах прийому-передачі, складених відповідно до договорів аутстафінгу не деталізовано перелік робіт та їх сутність і відсутня інформація щодо конкретних осіб (персоналізація), які здійснювали ці роботи.
 
       У зв’язку з цим, податкові органи роблять висновки про неправомірність включення платниками сум ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно про відсутність у таких платників права на бюджетне відшкодування.
 
       Тому, враховуючи мінливість судової практики та норм чинного законодавства України з цього питання пропонуємо розглянути деякі постанови Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ), в яких містяться висновки щодо виконання договорів аутстафінгу.
 
       Так, у постанові ВАСУ від 04.06.2014 у справі № 2а-2716/11/2670 (провадження: № К/9991/11955/12) судом було зроблено висновки, що сутність правовідносин щодо послуг аутстафінгу полягає у фактичному використанні праці осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з іншою особою, оформлення цих господарських операцій визначається відповідним договором (у межах виконання якого надаються певні послуги) та підтверджується актом приймання-передачі послуг по наданню конкретних працівників, рахунком на оплату цих послуг тощо.
 
       З метою перевірки реальності виконання цих операцій дослідженню можуть підлягати складені штатний розклад, трудові договори з штатними працівниками, їх посадові інструкції (за наявності), а також інші документи, що підтверджують кількість часу, фактично використаного кожним «орендованим» працівником (на підставі чого відбуваються розрахунки за надані послуги аутстаффінгу).
 
       Водночас, платник податків також повинен довести господарський характер здійснюваних ним операцій шляхом підтвердження існування перспективи отримати економічний ефект від цих послуг та наявності ділової мети в аутстаффінгу (оренда) працівників. 
 
       При цьому основними критеріями для встановлення ділової мети у здійснюваних операціях є економічна розумність та доцільність діяльності з позиції раціонально діючого суб’єкта господарювання.
 
       Додаткового дослідження потребує і питання щодо наявності у платника податків виробничої необхідності у послугах аутстафінгу шляхом перевірки наявності у штаті компанії працівників, трудові обов’язки яких дублюють зміст функцій залучених працівників у рамках виконання послуги аутстаффінгу.
 
       Судам слід надавати правову оцінку порядку здійснення розрахунків за договором про надання персоналу з точки зору економічного обґрунтування для платника податків, зокрема, порівнявши позитивний економічний ефект від виконання цього договору з сумою витрат, понесених у зв’язку з таким виконанням, а також порядок сплати податку з доходів найманих працівників із заробітної плати. 
 
       Оскільки безпосередня виплата заробітної плати цим працівникам із одночасним відрахуванням та сплатою обов’язкових платежів до бюджету є свідченням існування безпосередніх трудових правовідносин між платником податків та відповідними працівниками, що виключає послуги з аутстафінгу працівників.
 
       Чинне законодавство України не містить правової конструкції аутстаффінгу. У той же час зазначене поняття, яке фактично використовується у господарських правовідносинах, передбачає використання підприємством за винагороду праці осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з його контрагентом; при цьому зазвичай заробітну плату таким працівникам виплачує саме контрагент (як їх фактичний працедавець).
 
       Слід також зазначити, що податкові наслідки створюють лише реально вчинювані господарські операції, які повинні відображатися у податковому обліку платника відповідно до їх дійсного економічного змісту з урахуванням принципу превалювання сутності та формою в податковому праві.
 
       У постанові ВАСУ від 10.03.2015 у справі № 825/2548/14 (провадження: № К/800/62553/14) зазначено, що позивачем не надано необхідних та достатніх доказів отримання послуг аутстаффінгу, їх економічної та розумної доцільності, а також не доведено необхідності надання певних послуг, не встановлено наступну реалізацію (рух) отриманих (наданих) послуг. Підставою для таких висновків також є не оформлення актів виконаних робіт, податкових накладних у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», та відсутність в них конкретно визначеного змісту та обсягу господарських операцій, одиниці їх виміру.
 
       Постанова ВАСУ від 26.01.2016 у справі № 826/17883/14 (провадження: № К/800/16726/15) містить такі висновки: відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
 
       Здійснення фактичного руху активів платника податків із урахуванням ділової мети такого руху в рамках його господарської діяльності підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами надання послуг, звітами про надання персоналу з додатком до нього (розшифровка – персоніфікований список спеціалістів) тощо.
 
       Крім того, важливе значення має також встановлення факту реальних змін у майновому стані платника податків згідно з проведенням ним господарських операцій».
 
       З огляду на вищезазначене, можливо зробити висновок про визначення переліку документів, які можуть бути в суді доказами реальності договорів аутстафінгу працівників (факту їх виконання):
 
       1) акти прийому-передачі послуги аутстаффінгу працівників, підписані представниками обох сторін договору та за необхідності скріплені печатками, в яких повинні бути визначені: кількість працівників (з обов’язковою персоналізацією – зазначення прізвища, імені, по батькові, їх посад, кваліфікації на місці роботи та ідентифікаційного податкового номеру, а також їх посад, кваліфікації у «наймача»), перелік фактично виконаних «орендованими» працівниками робіт та вартість кожної з таких фактично виконаних робіт, період їх виконання та кількість відпрацьованого часу (якщо його можливо підрахувати). При цьому, види робіт, які виконуються «орендованими» працівниками мають бути пов’язані із видом господарської діяльності компанії, яка їх «орендувала»;
 
       2) рахунок на оплату цих послуг, в якому повинні бути визначені: конкретизований перелік робіт, працівники, які виконували ці роботи вартість кожної роботи з урахуванням податку на додану вартість;
 
       3) документи, які підтверджують кількість працівників в компанії, що надає послуги аутстаффінгу працівників (довідка 1-ДФ, штатний розклад, табелі робочого часу, у разі необхідності трудові договори з штатними працівниками, їх посадові інструкції (за наявності) тощо). Вказані документи підтверджують трудові відносини з працівниками, яких надають іншій компанії для виконання певних видів робіт згідно договору аутстаффінгу. 
 
       4) документи, які підтверджують кількість працівників в компанії, що отримує послуги аутстаффінгу (довідка 1-ДФ, штатний розклад, табелі робочого часу, у разі необхідності трудові договори з штатними працівниками, їх посадові інструкції (за наявності) тощо). Вказані документи підтверджують необхідність у додаткових працівниках за наявності у штаті компанії працівників, трудові обов’язки яких дублюють зміст функцій залучених працівників у рамках виконання послуги аутстаффінгу.
 
       5) копія статуту, положення чи установчого договору, в яких визначені вид господарської діяльності компанії, що отримує послуги аутстаффінгу працівників, які можуть бути доказом наявності у платника податків виробничої необхідності у послугах аутстаффінгу, а також свідчити про господарський характер здійснюваних ним операцій шляхом підтвердження існування перспективи отримати економічний ефект від цих послуг та наявності ділової мети в аутстаффінгу (оренда) працівників.
 
       Як слідує з позиції судів, укладання договорів аутстаффінгу повинно мати досить серйозне документальне обґрунтування та правильне оформлення.
 
 
З повагою, керівник судово – правового департаменту
 
Олег Нікітін