Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Виклик особи для вручення їй повідомлення про підозру. Нюанси та поради, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Здавалося б – вік більш-менш цивілізованого суспільства обчислюється вже не роками, століттями. За цей час з’явилося і продовжує з’являтись дуже багато нового та раніше не знайомого. Але ж є речі, які супроводжують суспільство протягом майже всього його існування. Однією з таких речей є кримінальний процес.

З огляду на це ми могли б сподіватися, що хоча б елементарні речі в ньому були врегульована так, щоб в будь-якій процесуальній ситуації кожному її учаснику було зрозуміло, що він може, а що повинен робити, яким саме чином і в яких межах. Мовою практики Європейського суду з прав людини це називається правовою визначеністю.

Втім, до теперішнього часу, на нашу думку, чинним КПК України належним чином не врегульовано питання здійснення виклику особи для вручення їй повідомлення про підозру.

 

На перший погляд, все просто: особі надсилається виклик для вручення такого повідомлення. Особа з’являється за викликом і щодо неї проводиться відповідна процесуальна дія. Але так може відбуватися лише в тому випадку, якщо для особи з тих чи інших причин не має значення, в якому порядку вона була викликана для цього: хоч по телефону, хоч запискою у дверях.

Особа ж, яка принципово виступає за здійснення будь-яких процесуальних дій у суворій відповідності до вимог та приписів чинного законодавства, обов’язково зверне увагу, що КПК України в силу своїх можливостей намагається регулювати процедуру виклику особи до прокурора чи слідчого, які, в свою чергу, повинні діяти лише на підставах, у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.

КПК України регламентує як порядок передачі повісток адресату, так і їх зміст. Так, повістка про виклик повинна бути вручена особі не пізніше, ніж за три дні до дня, на який особа викликається. Вручена пізніше повістка не створює необхідності з’явитися по ній.

А в самій повістці, відповідно до п.5 ч.1 ст.137 КПК України, повинен бути зазначений статус особи, який вона має у кримінальному провадженні.

Якщо у випадку свідка чи потерпілого ці вимоги постають такими, що можуть бути виконані з легкістю, то з підозрюваним є проблема.

Свідок набуває свого статусу через свою обізнаність у певних обставинах, потерпілий через завдання йому шкоди – тобто в зв’язку з подіями, що відбулись задовго до їх виклику.

Підозрюваним же, відповідно до ч.1 ст.42 КПК України, особа здебільшого стає після вручення їй повідомлення її про підозру. Відтак статус «підозрюваний» може бути внесений до повістки лише після вручення «підозри», але ж ми ведемо мову про випадок, коли особі відповідне повідомлення ще не вручено і вона тільки викликається для цього. За таких умов зазначення в повістці статусу «підозрюваний» не відповідатиме дійсності, оскільки – нагадаємо – виклик повинен бути вручений не пізніше, ніж за три дні до дня явки, а повідомлення про підозру повинно бути вручено в день його складання – тобто лише після отримання повістки.

Можливо, повідомлення про підозру вже складено, а тому слідчий може назвати особу підозрюваним? Ні. Тому, що такий спосіб набуття статусу передбачений лише для осіб, місцезнаходження яких невідоме слідчому і саме це стало причиною невручення повідомлення про підозру в день його складання. Але ж навіть для цього слідчий повинен здійснити первісний виклик особи, стикнувшись з тими самими проблемами.

Отже, в такій ситуації немає жодних законних підстав називати в повістці особу підозрюваним.

Можливо дозволено оформити повістку не зазначаючи статусу і лише вказати «для вручення повідомлення про підозру»? Технічно це можливо, але, як з’ясували вище, така повістка не відповідатиме встановленим вимогам і не створює обов’язку з’являтись за нею, а відтак – і вважати, що особа, яка не з’явиться, неправомірно ухиляється від явки до слідчого, що позбавить слідчого права направити повідомлення про підозру поштою.

Хтось скаже, що немає ніякої проблеми вказати в повістці статус свідка, а по прибуттю особи вручити їй підозру та провести інші процесуальні дії. Слід відзначити, що слідчі так звичайно і роблять, але законність такого способу викликає обґрунтовані сумніви.

Так, особа, яка прибула за викликом, по-перше, може вимагати проведення тих слідчих дій, для яких вона була викликана (участь свідка в більшості випадків обмежується його допитом), а не будь-яких інших, а, по-друге, дізнавшись, що статус свідка їй вже більше не властивий (отже і обов’язок з’являтись за викликом слідчого), а про підозру її ще не повідомлено (отже відповідний обов’язок підозрюваного щодо явки за викликом ще не набутий), особа має право відмовитись від участі в діях для яких її не викликали і покинути приміщення органу слідства. При цьому, ніхто не матиме прав та підстав перешкоджати їй.

 

Може скластися враження, що таке становище є вигідним для захисту клієнтів від обвинувачень, але, на нашу думку, це не так. Адже там, де закон відносини не регулює або регулює так, що краще б не регулював зовсім, з’являється підґрунтя для непередбачуваної процесуальної самодіяльності сторони обвинувачення, наслідки якої виявляється подолати дуже складно, і напроти – зникає навіть найменша можливість запобігти їй чи її припинити, адже формалізм слідчих суддів не знає меж, коли йдеться про відповідність вимог скарг приписам ст.303 КПК України, а отже і про можливість розраховувати на розгляд тієї чи іншої скарги.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат ID Legal Group