Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Податок на виведений капітал: найбільші сподівання та розчарування року, що минає, – Олег Добровольський, партнер ID Legal Group

Стаття опублікована у виданні «Юрист і Закон» №48 від 27 грудня 2018 року

Україна – одна з найбільших європейських країн, яка, на жаль, уже четвертий рік поспіль не може оговтатися від важкої кризи, що з політичної трансформувалась в економічну та внаслідок якої бізнес не лише не веде мову про розвиток, а, навпаки, говорить лише про збереження наявних надбань. Саме з цих підстав однією з нагальних тем усіх учасників економічного процесу – починаючи з владних представників і закінчуючи звичайними підприємцями – є пошук ефективних і дієвих шляхів розвитку, механізмів запуску чи перезавантаження, які б змогли забезпечити впевнений поштовх у розвитку економіки й нарешті вивести нашу країну на новий, вищий рівень життя й добробуту.

Незважаючи на оптимістичні звіти виконавчої влади про якісь досягнення та виконання конкретних поставлених завдань із боку міжнародних координаторів, процес зубожіння населення України не припиняється, рівень життя продовжує знижуватися, реальні зарплати не зростають, співвідношення доходів і вартості життя погіршується, зростання на декларовані 2 % ВВП не покриває втрати від інфляційних процесів, і усе це на тлі посилення фіскального тиску на бізнес, пошуку та впровадження нових об'єктів оподаткування й посилення податкового контролю. З іншого боку, податкові органи усвідомлюють, що бізнес дедалі більше користується схемами мінімізації оподаткування, використовує всі можливі й неможливі механізми для виведення прибутку з-під оподаткування, а боротися з такими схемами стає дедалі важче. Усе це спричиняє наростання конфлікту між владою й бізнесом, негативних настроїв серед різних сфер бізнесу та спонукає до пошуку нових механізмів і рішень, які могли б щось змінити.

 

Законодавча ініціатива щодо шляхів виходу з кризи

 

І ось наприкінці 2017 року бізнес звертає увагу на вдалий досвід Естонії в реформуванні своєї системи оподаткування, яка полягає в заміні класичного податку на прибуток (далі – ПнП) на його спрощену версію – податок на виведений капітал (далі – ПнВК). Він орієнтований не на "проїдання" зароблених коштів, а на їх подальше інвестування, розширення бізнесу, що в умовах економіки, яка потребує вливання інвестицій, видається досить вдалою ідеєю, що, як здається, зможе забезпечити такий потрібний нам поштовх до економічного розвитку.

Ідея була почута й навіть підтримана Президентом, за завданням якого було розроблено законопроект "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо податку на виведенийкапітал" від 05.07.2018 р. № 8557 , який 4 липня 2018 року було внесено на розгляд Верховної Радияк невідкладний. Уже сам цей крок викликав великі сподівання в бізнесу, що нарешті якісь кардинальні реформи в системі оподаткування дадуть свої результати, буде послаблений фіскальний тиск, процес ведення бізнесу буде спрощено щонайменше на рівні контрольної функції фіскальних органів. Найбільші сподівання покладали на впровадження ПнВК саме під час бюджетного процесу, який би міг забезпечити прийняття необхідних змін до Податкового кодексуУкраїни та реалізацію всіх надій. Проте не так сталося, як гадалося.

Що ж завадило реалізації такої, здавалось, чудової ініціативи? Які суперечності приховані у ПнВК?Якими аргументами обстоюють свою позицію прибічники та противники ПнВК?

«За»та «проти»ПнВК

Варто розглянути ключові твердження щодо ПнВК – "за" та "проти" ПнВК його прихильників і противників.

Передусім імовірний позитивний ефект на економіку загалом, поштовх до розвитку бізнесу. Звісно, прибічників ПнВК надихає позитивний ефект Естонії, досвід роботи якої з ПнВК уже дав свої позитивні результати. В Естонії ПнВК себе не дискредитував: в умовах постфінансової кризи 2008 – 2009 років ця країна чи не єдина продемонструвала зростання ВВП у 2011 році – 9,6 %, у 2012 році – 4,7 %. В Естонії ПнВК продовжує підтримуватися, хоча й постійно вдосконалюється з огляду на специфіку естонського ринку. Підкупає також довіра до цієї системи оподаткування Грузії, яка запровадила в себе ПнВК із 2017 року, хоча на сьогодні ще не може похизуватися якимись вагомими досягненнями. А також довіра Латвії, яка почала впроваджувати в себе ПнВК із 2018 року.

Водночас противники впровадження ПнВК говорять про те, що неможливо порівнювати загальні економічні умови Естонії з Україною, оскільки територіально Естонія – це лише одна область України, за чисельністю населення – не більше як 5 % від кількості населення України, а структура бізнесу Естонії – це здебільшого малий і середній приватний бізнес, орієнтований на саморозвиток і самоокупність, у якому немає потужних ресурсоємних, енергетичних, машинобудівних галузей. Тож те, що буде прийнятним для Естонії й зможе цілком наповнити бюджет такої невеличкої країни, задовольнивши її потреби, є зовсім неприйнятним для України, не зможе вирішити проблеми української економіки, в тому числі розвитку всіх її галузей, спричинить кризу українського бюджету та спровокує чергове зниження рівня життя.

Для вирішення питання стимулювання окремих галузей української економіки є механізм податкових пільг, яким ми вже давно вміємо користуватися, а податок на прибуток, який сплачують прогнозовано, з визначеною періодичністю та переважно великі платники податків, не може бути компенсовано ПнВК.

Передусім через те, що при ПнВК платник сам вирішує, коли і в якому обсязі йому вигідно виводити кошти та, відповідно, сплачувати податок, фіскальні органи абсолютновтрачають контроль за величиною й строками сплати цього податку, вони не можуть спрогнозувати свої збори, отже виникає невизначеність у процесі наповнення бюджету й забезпечення фінансування тих статей, які покривав ПнП.

Проте слушними є зауваження прибічників ПнВК про те, що ПнП абсолютно не може вважатися бюджетоутворювальним податком, особливо зважаючи на загальну суму задекларованих збитків, – обсяги надходження ПнП до бюджету становлять лише 9 % від усього бюджету, тоді як є податки, від успішного справляння яких бюджет може бути цілком забезпеченим, зокрема це акциз, ПДВ, перекриття контрабандних потоків на митниці, справляння податків унаслідок контролю за трансфертним ціноутворенням тощо.

Бажання впровадити ПнВК було настільки великим, що його прибічники навіть пропонували добровільну сплату 50 % ПнП за результатами 2018 року (такий собі гарантований компенсатор), аби переконати владу, що втрати бюджету на будуть настільки відчутними, щоб відмовлятися від ідеї впровадження ПнВК.

Окремим аргументом прибічників упровадження ПнВК були доводи, що запровадження такої схеми оподаткування автоматично зробить недоцільною спрощену систему оподаткування, яка в розумінні бізнесу надійно увійшла в користування як механізм законної мінімізації оподаткування. Вона залишиться в користуванні лише дрібних підприємців.

Використовуючи єдиний податок, бізнес часто або дробиться сам, або емітує придбання неіснуючих послуг у єдинників.

Це вже тривалий час є усвідомленою схемою мінімізації оподаткування й насправді використовується здебільшого з метою отримання вільної готівки, тобто для цілей споживання. Проте, з огляду на її законодавчу захищеність, така система продовжує існувати й завдавати чимало клопоту фіскальним контролерам. І дійсно, якщо проаналізувати президентський законопроект "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо податку на виведенийкапітал" від 05.07.2018 р. № 8557, то можна зробити висновок, що запропонований механізмоподаткування автоматично нівелює доцільність використання спрощеної системи оподаткування в мінімізації податкової сплати, стаючи просто фінансово невигідним механізмом.

Проте й цей аргумент не виявився дієвим. За результатами суспільних обговорень, консультацій із міжнародними координаторами, проведених розрахунків імовірних податкових втрат та очікуваних ефектів, свою позицію обстояв Мінфін.

Позиція Мінфіну й поточне рішення щодо ПнВК

Залишається незрозумілим, яке ставлення Мінфіну до ПнВК загалом: чи він підтримує його впровадження, проте у своїй редакції (як відомо, Мінфін намагався порозумітися із суспільством щодо впровадження ПнВК, презентуючи свій, досить урізаний варіант ПнВК); чи він стоїть на позиції противників – потрібно вдосконалювати ПнП – загальновизнану й дієву у всіх розвинутих країнах систему оподаткування, в основі якої лежить сплата податку саме з отриманого прибутку. Проте, хай там що, побоюючись чи то бюджетних втрат невизначеного порядку, чи товідмови в продовженні співпраці з Міжнародним валютним фондом й отримання чергового траншу, чи то беручи до уваги політичні складові наступного 2019 року, який не повинен ускладнюватися додатковими кризовими явищами, спровокованими зміною системи оподаткування, Мінфін обстояв свою версію Закону "Про Державний бюджет України на 2019 рік", який було ухвалено й зареєстровано за № 2629-VIII від 23.11.2018 р. та яким не передбачено впровадження ПнВК.

Неодноразово беручи участь у дискусіях щодо впровадження ПнВК, можна зробити висновок, що в широкого кола представників бізнесу є суттєва невизначеність щодо того, чи буде одержано позитивний ефект від упровадження ПнВК, чи будуть досягнуті такі самі вражаючі результати, які демонструє Естонія, чи будуть вирішені питання щодо ухилення від оподаткування. Але, як ми розуміємо з інформації, що надходить із різних таборів (противників і прибічників ПнВК), прорахувати ймовірний ефект із високою часткою ймовірності неможливо – такі прорахунки зазвичай наділені високою часткою суб'єктивізму та залежать від тих вихідних даних, якими оперує експерт, яку він має мету: обґрунтувати доцільність ПнВК чи, навпаки, його безперспективність.

Але й наше сьогодення – це вже не те суспільство, у тому числі економічне, яке свого часу досліджували А. Сміт та Д. Рікардо, воно реагує на інші виклики та формує моделі поведінки, які не вписуються в класичні теоретичні схеми. Нам чітко зрозуміло, що економіка України потребує змін, які можуть бути реалізовані шляхом реалізації цілого комплексу механізмів її стимулювання. І при цьому виключати такі нестандартні, як упровадження ПнВК, можливо, і не варто. Певною ілюстрацією дієвості нестандартного механізму реалізації проблеми в українських реаліях можна вважати вирішення питання щодо реєстрації автомобілів, які завозять на митну територію України (так звані закони про "євробляхи"), який, з одного боку, одночасно поєднує спрощення цього процесу з погляду його реалізації та фінансового навантаження, а з іншого – має на меті ліквідувати цілу схему ухилення від оподаткування великого сегмента бізнесу. Після спливу терміну дії пільгового періоду можна буде цілком об'єктивно оцінити, як наш бізнес відгукується на нестандартні ініціативи, чого варто очікувати в разі реалізації більш глобальних завдань. А з огляду на те, що ідея ПнВК не втрачена і її продовжує плекати велике коло її прихильників, варто дочекатися її продовження.