Завантаження сайту

Формулювання норм в КПК України – чи завжди відповідають принципу правової визначеності, - Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Формулювання норм в КПК України – чи завжди відповідають принципу правової визначеності, - Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group
03.08.2021

З тих пір, як кілька десятиліть тому наша держава взяла на себе зобов’язання бути демократичною та правовою, а згодом і визнала сповідувані європейським суспільством принципи побудови такої держави, а рішенням ЄСПЛ надала статус джерела права в Україні, законодавці при здійсненні своєї нормотворчої діяльності серед іншого повинні виходити в тому числі і з принципу правової визначеності, який встановлює, що норми права повинні бути чіткими та зрозумілими для їх «користувачів».

Але, незважаючи на досить тривалий період, протягом якого вітчизняний законодавець повинен слідувати такому принципу, до теперішнього часу трапляються випадки, коли норми законів і близько йому не відповідають.

Іноді це стає помітно при системному тлумаченні різних норм одного і того самого або різних нормативно-правових актів. Така ситуація є цілком природної в країні, в якій одночасно діють сотні тисяч НПА, величезну частину з яких становлять саме закони. У виправленні такого становища у законодавця є помічник – система національних судів, які, відповідно до рішень ЄСПЛ «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції», в результаті своєї діяльності повинні долати відповідні недоліки законодавства, вирішувати інтерпретаційні сумніви.

Але така мета може бути досягнута в тому випадку, коли кожна норма окремо є зрозумілою, але «не працює» чи незрозуміло, як повинна «працювати», якщо використати її одночасно з іншою, яка, начебто, покликана допомогти чи детально визначити дію іншої. Тобто спостерігаються вади «духу» закону.

 

Втім, «дух» закону вочевидь сприймається через його букву. І якщо закон має недоліки на рівні букви, то годі й чекати на те, що його зміст буде зрозумілим.

Грішить цим і один з найсерйозніших законів України – її Кримінальний процесуальний кодекс. Наведемо кілька найбільш помітних прикладів.

 

Для початку звернімо увагу на ст.284 КПК України, яка регламентує підстави для закриття кримінального провадження. І якщо когось зацікавить підстава, викладена в п.8 її ч.1, то у нього виникнуть складнощі з тим, як вмістити відповідний висновок в свій процесуальний документ, адже, відповідно до цієї норми: «Кримінальне провадження закривається в разі, якщо стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу». Все. Саме так. Більш нічого. Як розуміти цю норму, КПК інструкцій не має.

В той же час, буквально наступний (9-й) пункт ч.1 ст.284 також пов’язаний зі спільним виразом «закривається, якщо…», також починається зі слова «стосовно», але чомусь з нього цілком зрозуміло, що саме мав на увазі законодавець і не треба нічого додумувати.

Але це лише початок.

 

Багато хто покладав надії на покращення свого становища в зв’язку із внесенням до КПК так званих правок Лозового, але більшість з них рухнули через застосовану до них примітку, яка, на перший погляд, унеможливлює застосування нових норм до старих (до 16.03.2018 року) справ, через те, що нібито розповсюджує свою дію лише на кримінальні правопорушення, відомості по яким до ЄРДР внесені з вказаної дати.

Втім, якщо поглянути на її текст більш прискіпливо, то ми побачимо кому між словами «…кримінальне правопорушення» і «внесені в Єдиний реєстр …». Ще з дитинства ми знаємо про значущість розділових знаків та про наслідки їх бездумного застосування, а враховуючи статус законодавчих актів, в них це значення збільшується в рази.

Використана у вказаному випадку кома є або зайвою, або такою, якій не вистачає іншої коми, яка б виділила оборот, що починається зі слів «внесені в Єдиний реєстр…», на його кінці. А поки примітка має саме такий вигляд, то формально вона позбавлена будь якого сенсу і з її тексту, користуючись правилами пунктуації української мови, не вбачається жодного змісту.

Доречи, на нашу думку, ця примітка має вади не лише свого викладення, але і навіть в тому випадку, якщо прийняти зручну для обвинувачення точку зору про нібито наявність в ній змісту, вона суперечить нормі ч.1 ст.5 КПК України, яка передбачає, що можливість та порядок прийняття рішень або вчинення дій залежить не від моменту внесення до ЄРДР відомостей, а від того яка норма діє на цей час.

Крім того, ця примітка вносить сум’ятицю також і в ст.217 КПК, оскільки з нею нова частина сьома цієї статті обмежує свою дію лише новими справами, але одночасно з цим встановлює нове (раніше не існуюче) правило визначення моменту внесення відомостей до ЄРДР, відповідно до якого виділені після 16.03.2018 року зі старих справ нові провадження не підпадають під дію правок Лозового.

 

Дісталося ст.217 КПК України і з іншого боку. Так її частина друга містить наступну норму: «Не можутьбути об’єднані в одне провадженняматеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину, крім випадків, коли це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.»

Тобто, якщо вдуматись, законодавець в якості виняткових підстав для об’єднання в одному провадженні матеріалів проступку та злочину визначив можливість настання негативних наслідків, а не запобігання ним.

 

Ще одним прикладом «відповідального» ставлення законодавців до своєї роботи є норма ч.3 ст.309 КПК України, яка [стаття] визначає вичерпний перелік ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Щодо ухвал, які не були включені в цей перелік, законодавець вирішив зазначити, що «Скаргина інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді».

Що з цього приводу можна сказати? Те, що скарги не підлягають оскарженню – начебто, очевидно; нас цікавить, що робити з ухвалами, але відповіді на це питання ми в цій нормі (і в будь-якій іншій) не побачимо.

Крім того, враховуючи те, ще речення ч.3  ст.309  має два об’єкта, до яких підходить займенник «них»: скарги та ухвали, незрозумілим залишається і те, заперечення проти чого «них» можуть бути подані під час підготовчого засідання.

А після цього традиційно зауважимо, що подані в підготовчому засіданні зауваження хоч проти скарг, хоч проти ухвал не матимуть хоча б скільки суттєвого значення, оскільки КПК України серед переліку рішень, які суд може прийняти за його результатами, не містить тих, які приймаються після розгляду таких заперечень.

При цьому, аналогічним чином регулюючи можливість/неможливість оскарження рішень дій чи бездіяльності слідчого до слідчого судді, законодавець знайшов в собі сили прописати норму (ч.2 ст.303 КПК) так, що вона не викликає ніяких неоднозначних тлумачень.

Отже, вочевидь, справа не в складності завдання, а у ставленні виконавця до її виконання.

 

Це лише окремі, найбільш наглядні випадки, які, втім, є достатніми доказами того, що нормативні акти нашої держави навіть на найвищому своєму рівні не відповідають стандартам якості, а нам ще довго не доведеться мати впевненість, що всі норми матимуть сенс, а одна і та сама норма буде застосована однаково незалежно від суб’єкта, часу та місця її застосування.

З повагою,

Микита Задорожний

Адвокат

ID Legal Group

Микита Задорожний

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group