Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Мовчати треба обережно або як не потрапити у пастку ст.63 Конституції України, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Багато адвокатів, які практикують у кримінальних провадженнях (і адвокати нашого Об’єднання – не виключення), надаючи правову допомогу особам, яких викликано до слідчого для допиту як свідків, досить часто радять їм відмовитись відповідати на питання слідчого, користуючись приписами ст.63 Конституції України.

Здебільшого в цьому не тільки є сенс, але і для такого способу участі у слідчій дії є всі підстави. Наприклад, для допиту викликано директора або головного бухгалтера підприємства, на яких у фабулі кримінального провадження прямо та безапеляційно вказується як на осіб, які вчинили умисне ухилення від сплати податків, чим спричинили величезну шкоду державі на мільйонні суми, в той же час вирахувані до останніх копійок.

Читаєш таке і дивуєшся: ну якщо вже все так відомо, то навіщо грати у хованки, навіщо викликати таких «злочинців» як свідків? Начебто, КПК не передбачає як обов’язкове «кар’єрне зростання» особи від свідка до підозрюваного, а потім до обвинуваченого та засудженого чи виправданого… Якщо вже «вивели на чисту воду», принаймні якщо так стверджуєте, то повідомляйте про підозру, а далі ст.283 КПК на допомогу.

Втім, не погоджуються слідчі на такий план, тому доводиться самим називати речі своїми іменами, зазначаючи про те, що з моменту згадування «свідка» у фабулі провадження як особи, яка вчинила злочин, такий «свідок», не маючи обов’язків підозрюваного, все ж таки може користуватись його правами. В тому числі і відмовитись  давати показання.

 

Але не лише директорів та бухгалтерів викликають для допитів. Майже в 100% проваджень до слідчого «запрошуються» також і менеджери, складські працівники, кур’єри, працівники колл-центрів тощо.

Складні клієнти. З одного боку, багато, чого бачать, чують, і головне – додумують, почувши «краєм вуха», а з іншого – не мають особливих стресостійкості та стимулів зважувати кожне слово, вимовлене у слідчого.

В таких випадках і може здатися, що такому складному у підготовці до допиту клієнту краще порадити взагалі нічого не казати слідчому, оскільки у питаннях слідчого так чи інакше фігуруватимуть іменники «Ви», «Вас», «Вам» тощо, отже, начебто, можна вважати, що відповіді на такі питання є свідченнями щодо себе, а відтак на допомогу може прийти  вищезгадана ст.63 Конституції України.

Однак, це не зовсім так, а в деяких випадках – зовсім не так.

Наприклад, питання може бути сформульовано через фразу «Чи відомо Вам про [щось]?» або «Що відомо Вам про [щось]?» і якщо в таких формулюваннях питань та відповідях на них вбачати показання щодо себе, то, з огляду на положення ч.1 ст.65, ч.2 ст.133 КПК України, слід визнати, що інститут свідка та допиту взагалі не має права на існування, адже все, про що каже чи не хоче казати особа, пов’язано із нею щонайменше обізнаністю про повідомлені факти.

З іншого боку, формулювання норми ст.63 Конституції України, як би не хотілося іншого, але дозволяє не просто мовчати, а конкретно не давати «показань щодо себе».

Для з’ясування змісту поняття «показання щодо себе» слід звернутися до системного аналізу норм ст.ст.84, 85, 91 КПК України. Він дозволяє стверджувати, що «показання щодо себе» є джерелом відомостей не про будь-які обставини, до яких особа має той чи інший стосунок або у яких вона згадується, а лише про ті, які входять у предмет  доказування у кримінальному провадженні, в якому особа допитується.

Без дотримання цієї обов’язкової умови жодні відомості, які так чи інакше пов’язані з особою, не можуть бути «показаннями щодо себе» в рамках конкретного кримінального провадження, яке не здійснюється щодо допитуваної особи.

За умов, коли провадження офіційно або фактично не здійснюється щодо свідка, на нашу думку, на випадок його допиту ст.63 Конституції України не розповсюджує свою дію, а відтак її використання може призвести до притягнення до відповідальності за ст.385 КК України.

Тож, і з цією нормою слід бути досить обережним.

 

Але що робити в таких випадках, коли а ні правди, а ні неправди говорити не можна, та ще й мовчати не дозволяють?

По-перше, адвокати нашого Об’єднання радять ніколи не використовувати у відповідях на питання слідчого категоричних формулювань і в поданій інформації «загладжувати кути» фразами на кшталт: «наскільки мені відомо», «наскільки я пам’ятаю», «за наявної у мене інформації».

Щодо найбільш «чутливих» обставин, про які свідок вочевидь обізнаний, але їх повідомлення слідчому гратиме не на користь захисту,якщо немає іншого виходу, то допускається навіть відповідь «зараз не пам’ятаю», яку в жодному випадку не можна замінити відповіддю «не знаю».

По-друге, відповідаючи на питання у податкових кримінальних провадженнях, свідку не слід демонструвати обізнаність в тих обставинах, офіційного чи обов’язкового доступу до яких у нього не має бути.

Наприклад, навіть якщо умовні комірник та головний бухгалтер перебувають у шлюбних відносинах і вечорами на кухні в деталях обговорюють свої робочі дні, то на допиті комірник з легким серцем і абсолютно не побоюючись відповідальності може навіть категорично відповідати «не знаю» щодо обставин, пов’язаних з діяльністю бухгалтерії, адже хоча чоловік та дружина повинні бути чесними один з одним, але це не передбачає обов’язку посвічувати один одного у деталі своїх робочих справ.

 

Крім того, слід мати на увазі – здебільшого особі лише здається, що вона щось достеменно знає, і за два-три уточнюючі питання в ній можна таку впевненість розвіяти і довести їй, що в її випадку саме ствердна відповідь є недостовірною, а не відповідь «не знаю».

 

Додержання цих рекомендацій виключає можливість доведення в діях особи такого елементу складу кримінальних правопорушень, передбачених ст.384, 385 КК України, як прямий умисел, а це в свою чергу позбавляє права на існування всього їх складу в цілому.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат ID Legal Group