Завантаження сайту

Неочевидна проблема доступу до матеріалів в порядку статті 290 КПК України, - Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Неочевидна проблема доступу до матеріалів в порядку статті 290 КПК України, - Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group
27.10.2021

Вже багато років тривають баталії навколо процедури надання сторонами кримінального провадження іншій стороні наявних у них матеріалів по завершенню досудового розслідування.

Здебільшого такі спори викликані тим, що сторона обвинувачення використовує в під час судового розгляду докази, доступ до яких нею не було надано стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК України. В одних випадках для цього були об’єктивні причини (наприклад, на момент ознайомлення не було розсекречено ті матеріали, які в подальшому використовуються прокурором в суді), в інших – ненадання доступу було результатом свідомої діяльності обвинувачів (наприклад, не надавався доступ до документів, які стали підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій, з тих міркувань, що а ні відповідна ухвала слідчого судді апеляційного суду, а ні постанова прокурора не є доказами чи джерелами доказів у розумінні ст.84 КПК України).

Судова практика в цих питаннях також не була сталою та єдиною: то суди (включаючи і Верховний Суд) вважали, що достатньо самого лише звернення прокурора за розсекречуванням певних матеріалів розслідування, то отримала значення та обставина, коли саме: завчасно чи за день до закінчення ознайомлення з матеріалами прокурор звернувся за зняттям грифу секретності з тих матеріалів, які не надав захисту, але які мав намір використовувати. Або спочатку суди вважали, що ненадання доступу до ухвали слідчого судді, на підставі якого була проведена НС(Р)Д, тягне за собою недійсність як доказів протоколу та результатів проведення такої дії, а згодом – що підстави проведення негласних дій окремо, а їх оформлення та результати – окремо. Потім суди повернулись до первісно зайнятої позиції і знову (справедливо) відзначали, що для того, щоб судити про законність проведення негласної дії, слід обов’язково дослідити документ, в якому позначені підстави, умови та дозволені рамки проведення негласної дії.

 

Однак, за всім цим непоміченою більшістю користувачів КПК України залишилась інша проблема: ненадання в порядку ст.290 КПК України доступу до матеріалів досудового розслідування, які в подальшому прокурор не планує використовувати в суді.

Звичайний підхід на основі норми ч.12 ст.290 КПК України в даному випадку надає «збій», адже:

по-перше, оскільки прокурор взагалі не надає суду згаданих матеріалів, то суд навіть не «не має права» допускати відомості з цих матеріалів як докази у кримінальному провадженні, а не має жодних підстав та необхідності розглядати відповідне питання, а,

по-друге, все ж таки суть цієї норми полягає в тому, що передбачені нею негативні наслідки повинні негативно впливати саме на сторону, яка не надала матеріали для ознайомлення, а не на ту, якій не було надано до них доступ.

В даному ж випадку, у гіршому стані перебуває саме сторона, яка потребує доступу - сторона захисту.

Будемо відверті: незважаючи на передбачений ч.2 ст.9 КПК України обов’язок слідчого та прокурора виявляти обставини як на користь, так і проти підозрюваного чи обвинуваченого, їх належність саме до сторони обвинувачення накладає свій відбиток на всю їх процесуальну діяльність і не варто розраховувати на те, що вони чесно додадуть до матеріалів все, що у них є, та очікуватимуть на об’єктивне вирішення судом питання про винуватість/невинуватість особи.

Але ж є норма ч.2 ст.290 КПК України, яка додатково зобов’язує прокурора та слідчого надавати для ознайомлення стороні захисту навіть «незручні» матеріали. Так, є. Вона не дасть змоги приховати від сторони захисту жодного виправдовуючого документу. А тут вже дуже спірно… І ось, чому.

Фактично на практиці виявляється, що про склад та зміст всіх без винятку матеріалів досудового розслідування обізнана лише та особа, яка фактично і безпосередньо проводить розслідування. І то в тому випадку, якщо вона одна. Якщо ж у провадженні є групи слідчих та/або прокурорів, то про зміст та склад матеріалів можливо лише здогадуватись.

Звісно, є документи, зміст яких, хоча і коротко, але дублюється в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, є судові рішення, які, якщо їх не засекретити, перебуватимуть у вільному доступі, є протоколи, копії яких в обов’язковому порядку вручаються учасникам відповідних процесуальних дій. В таких випадках за звичайних умов щось приховати дуже складно.

Але ж є документи, які виготовляються лише в одному примірнику і копії яких учасникам не вручаються. Більше того, про проведення переважної більшості слідчих чи інших процесуальних дій ніде не робиться жодної відмітки. Тому лише слідчий чи прокурор, які проводили дію та оформлювали протокол, знають, чи буде він доданий до матеріалів провадження, чи десь «загубиться».

І саме такі документи не лише легше за все приховати від «чужих» очей, але і, здебільшого, саме в їх приховуванні і є найбільша необхідність.

Вперше реєстр матеріалів досудового розслідування як обов’язковий документ з’являється лише на стадії складання обвинувального акту. До цього моменту вимог як до факту, так і до порядку складання такого реєстру з використанням хоч власних технічних засобів, хоч централізованих державних баз даних чинним законодавством не встановлено.

Не можна дієво запобігти приховуванню матеріалів і шляхом систематичного ознайомлення з ними в порядку ст.220 КПК України, адже навіть із «допомогою» слідчого судді прокурора чи слідчого можливо зобов’язати лише надати матеріали для ознайомлення, але щодо їх обсягу ніхто не вправі вказувати їм.

Таким чином, протягом всього часу проведення слідства сторона обвинувачення без суттєвих незручностей може «фільтрувати» отримані нею матеріали, а наприкінці розслідування (без будь-якого остраху понести відповідальність) – зробити вигляд, що нічого більше немає і ніколи не було. В тому числі і стосовно матеріалів, які, наприклад, свідчать про відсутність складу злочину.

Звісно, сторона захисту має право і самостійно отримувати такі матеріали. Точніше – пробувати отримувати. Адже, не зважаючи на задекларовану рівність сторін кримінального провадження, сторона обвинувачення все ж таки є «більш рівною» і має більше процесуальних можливостей, підкріплених владним авторитетом, отримувати ті чи інші докази, а нерідко владні повноваження сторони обвинувачення стають єдиним інструментом отримання доказів, без доступу до яких здійснення захисту від обвинувачення суттєво ускладнюється чи навіть унеможливлюється.

 

У переважній більшості випадків сторона захисту про приховування від неї матеріалів іншою стороною навіть не здогадується. Можливо, це навіть спрощує її долю, адже хоча б позбавляє марних переживань. Але і в тому випадку, якщо стороні захисту стало відомо про відповідний факт, їй просто нікому скаржитись на це, а, найголовніше – цей факт вкрай важко буде довести, оскільки він майже ніколи не залишає документального сліду.

 

Нажаль, чинний КПК України, не передбачає обов’язку прокурора повідомляти суд про те, чи дійсно всі матеріали розслідування включені ним до реєстру матеріалів, доданому до обвинувального акту. Отже, і сам суд не володіє точною інформацією про матеріали провадження.

Крім того, суд, одночасно з наявністю у нього права не допустити як докази матеріали, не надані для ознайомлення, не має права зобов’язати прокурора надати ці матеріали. Не може цього зробити і слідчий суддя – стаття 303 КПК України, як не дивно, не передбачає такої бездіяльності як оскаржуваної на досудовому розслідуванні.

 

Щоправда, відповідно до ст.315 КПК України, суд під час підготовчого провадження може розглянути клопотання сторони про витребування певних речей чи документів, але все впирається в цей термін «певних». Тобто, стороні (в нашому випадку – стороні захисту) потрібно бути самій впевненій и запевнити в цьому суд, що 1) певні документи існують, а сторона обвинувачення приховує їх та 2) назвати точно ці документи, щоб витребувати їх через суд.

Враховуючи вищевикладене, отримати позитивне рішення по такому клопотанню постає не зовсім простою задачею.

 

Відтак, озвучена вище проблема є не надуманою та роздутою проблемою звичайного невиконання процесуальних формальностей, а має безпосередній реальний вплив на стан додержання права на захист від кримінального обвинувачення.

Не існує єдиного рецепту вирішення цієї проблеми, адже очевидний пробіл в правовому регулюванні такої ситуації та значення конкретних обставин не лише дозволяють, але і вимагають відшукувати нестандартні підходи для її спільного вирішення адвокатом та його клієнтом.

З повагою,

Микита Задорожний

Адвокат

ID Legal Group

Микита Задорожний

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group