Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Несвоєчасна сплата податкового зобов’язання. Чи завжди є місце штрафам та пені? – Тетяна Савчук, аудитор ID Legal Group

Ніхто не сперечатиметься, що однією із ключових компетенцій податкового органу є застосування штрафних санкцій до платників податків. Глава 11 Податкового кодексу України передбачає чимало статей, в яких прописана відповідальність платників податків за усі можливі правопорушення – і за порядок постановки на облік, подання звітності чи відображення у ній відомостей, надання різного роду інформації про виплати фізичним особам, ведення податкового обліку (в т.ч. ПДВ, акциз), нарахування та сплати податків.

Однією із найбільш поширених штрафних санкцій є штраф за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов’язання, що регулюється статтею 126 ПКУ, і передбачає розміри відповідальності 10% при затримці сплати до 30 календарних днів та 20% при затримці сплати понад 30 календарних днів.

При цьому не варто забувати і про таку неприємність як пеня – додаткова, крім штрафу, плата у процентному вираженні, нарахована на суму заборгованості, що застосовується до платників податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Разом із тим питання сплати податкового зобов’язання за наслідками поданої податкової звітності нерозривно пов’язане із результатами господарської діяльності за певний звітний період. Як відомо, лише у досить рідких випадках бухгалтер не повертається до облікових записів минулих звітних періодів. Найчастіше протягом звітного року (по завершенню звітного кварталу), рідше по завершенню звітного року особа, відповідальна за ведення обліку, щоразу  змушена повертатись до облікових записів, коригуючи їх, вносячи доповнення тощо. Досить часто це пов’язано і з виправленням помилок, які, як наслідок, потрібно виправляти і у податковій звітності.

Податковий орган з усією своєю фіскальною точкою зору коментує зазвичай випадки виправлення податкової звітності виключно в сторону збільшення податкового зобов’язання, не забуваючи при цьому наголошувати про необхідність сплати уточненого зобов’язання до подачі звітності та самостійного нарахування 3% чи 5% суми штрафу.

Разом із тим подання уточненої звітності в сторону зменшення суми податкового зобов’язання в основному коментується сухо – платник має право виправити помилку у випадку, якщо вона ідентифікована до проведення перевірки контролюючим органом. При цьому, як виявляється, ситуації у платників податків можуть бути різними, а їх вирішення може розвиватись у непередбачуваному напрямку.

Саме в цьому контексті варто звернути увагу на Постанову Верховного суду від 27.06.2019 року по справі №817/3148/14 в адміністративному провадженні. Суть вказаної справи коротко полягала у наступному. Платник податків, подавши у лютому звітну декларацію з податку на прибуток із некоректним податковим зобов’язанням, яке до того ж і не було сплачене у повному обсязі, виправив помилку тільки у жовтні, зменшивши суму податку до сплати. Податковий орган нарахував штрафну санкцію та пеню за період з граничного строку сплати зобов’язання за звітною декларацією до дати подачі уточнюючої декларації (вочевидь за наслідками припинення обліку недоїмки по несплаченій сумі податкового боргу).   Не погодившись із рішенням податківців щодо нарахування пені, платник податку подав судовий позов, який у першій інстанції та апеляції прийняв рішення на користь платника податків. Податковий орган подав касацію, яка також не принесла йому позитивного рішення.

Подаючи позов, податковий орган наголошував на правомірності нарахування пені, виходячи із факту існування податкового боргу та припинення такого існування через факт погашення боргу через механізм подачі уточнюючої декларації.

Натомість суд наголосив на тому, що обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов`язання з простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів). Іншими словами, саме фактична сплата узгодженої суми грошового зобов`язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов`язок платника сплатити штраф.

Оскільки за положеннями ПКУ сплата податків здійснюється в грошовій формі (готівковій або безготівковій), то за змістом п. 87.1 ст. 87 ПКУ джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Наведене свідчить, що подання платником податків уточнюючого розрахунку до податкової декларації не є формою сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПКУ, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати, а також застосування пені за положеннями п.129.4ст. 129 ПКУ.

Головним аргументом суду, як на нашу думку, є той факт, що платник податків в поданому  уточнюючому розрахунку зменшив суму податкового зобов`язання, відповідно, у контролюючого органу не було підстав для застосування до Товариства штрафних санкцій та нарахування пені, оскільки об`єкти їх застосування (нарахування) відсутні.

Як ми бачимо, судовий орган здійснив не формальний, а розгляд по суті, застосувавши норми права до конкретної ситуації, яка свідчить про наявність/відсутність зобов’язання зі сплати податку. Але  це аж ніяк не свідчить, що податківці в аналогічних ситуаціях надалі будуть застосовувати визначену логіку та уникатимуть необґрунтованих застосувань штрафі та пені. Скорі за все платникам щоразу прийдеться відстоювати свою правоту у судовому порядку.